Європейський Союз, власне, має й так достатньо проблем і точно не потребує ще однієї. Однак на нестабільному кордоні ЄС із Туреччиною якраз така і виникає - через обрання колишнього генерала Румена Радева новим президентом Болгарії. І проблема не в тому, що майбутній глава держави - друг Москви, а в тому, що країна у наступні місяці фактично буде без уряду. Персона Радева до того ж теж створюватиме проблеми, оскільки в його особі на чолі країни стає недосвідчений, націоналістично орієнтований президент, який до цього часу справляв враження радше безбарвного та безпорадного діяча.
Уряд прем'єра Бойко Борисова, політична сила якого "Громадяни - за європейський розвиток Болгарії" (ГЕРБ) входить до Європейської народної партії, вранці 14 листопада подав у відставку, оскільки кандидатка від партії Цецка Цачева зі значним відставанням програла Радеву. Борисов заявляв про можливу відставку в цьому разі упродовж кількох тижнів. Цією погрозою він намагався мобілізувати виборців партії ГЕРБ. Утім, вочевидь йому не вдалося компенсувати непопулярність та відсутність нових ідей у Цачевої. Борисов потрапив у ним же розставлену пастку і змушений був виконувати обіцянку.
Ближчий до Орбана та Качинського, ніж до Путіна
Західні спостерігачі багато разів попереджали, що Радев проводитиме проросійську політику. Ці оцінки базуються передусім на тому факті, що Радев був висунутий проросійською Соціалістичною партією, а також заявив про приналежність Криму до Росії. Це враження однак хибне: політично наївні висловлювання колишнього генерала про анексію Криму та необхідність скасувати санкції проти Росії можна першочергово пояснити відсутністю в нього політичного досвіду. Люди, які його добре знають, кажуть, що колишній генерал НАТО Радев, який навчався також у США, не має планів змінювати геополітичний курс Болгарії, яка є членом ЄС та Північноатлантичного альянсу.
Небезпека, яка виходить від Радева, іншого характеру: як і більшість офіцерів у країні, він - затятий націоналіст, який дотримується традиційних болгарських упереджень щодо партнерів по НАТО та великого сусіда - Туреччини. До того ж, у Болгарії через кризу біженців та сусідство з Туреччиною зараз панує масова істерія. Дев'ять з десяти болгарів побоюються, що Ердоган невдовзі "відкриє шлюзи" та наводнить країну десятками тисяч (нелюбимих у Болгарії) мусульман з арабського світу.
Кандидати від крайніх націоналістів, які провели жахливо ксенофобську та агресивну кампанію проти біженців і мігрантів, набрали у сумі близько 17 відсотків у першому турі тиждень тому. У цій ситуації більшості виборців Радев видавався якраз правильним вибором: колишній генерал з твердою рукою, який закриє кордони і у разі необхідності дасть відсіч Туреччині. Президент Болгарії, який на поточну політику має мало впливу, орієнтуватиметься радше на Віктора Орбана та Ярослава Качинського та поведе Болгарію в напрямку "Вишеградської четвірки". Для цього він якраз зможе скористатися часом, коли в країні не буде дієздатного уряду.
Все це - лише цинічний план?
Мине кілька місяців, перш ніж зможуть відбутися парламентські вибори - поки ще чинний президент Росен Плевнелієв згідно з конституцією не може незадовго до завершення каденції призначати нові вибори. І на цей час уряд меншості Борисова буде урядом меншості з літерами в.о. - стабільністю це не назвеш. До того ж, на порозі зима - час високих рахунків за електроенергію та тепло. І в цю пору болгари нерідко виходять на вулиці. А тому, можливо, за відставкою криється і цинічний план Борисова: кілька місяців непевності і страху людей, аби наступного року тріумфувати на нових виборах до парламенту.
Якщо цей план існує - то він більш ніж небезпечний. Оскільки суміш зі страху, непевності, ксенофобії, суб'єктивної бідності та переконання, що Європа про тебе забула, є вкрай вибуховою. І це якраз на важливому кордоні між Туреччиною та охопленим кризою ЄС - у Європи тепер на одну проблему більше.