Коментар: Дипломатичні зусилля в українській кризі в глухому куті

Нам всім відома ця істина: переговори краще, ніж війна. Тому цінність проблематичного діалогу між Україною та Росією за участю європейців вже в тому, що цей діалог взагалі триває. Жодного прориву чи хоча б одного пункту прогресу різноманітні кризові переговори у межах міланського саміту "Європа-Азія" (АСЕМ) не принесли. Обидві сторони дотримуються свого бачення кризи в Україні. Україна та ЄС відчувають загрозу з боку агресивної Росії. Російський президент відчуває на собі тиск європейських санкцій. Винуватою завжди вважають іншу сторону. Можливості для компромісу? Нуль.

Володимир Путін почувається сильним. Усім партнерам по переговорах у Мілані він дав це відчути навіть своєю поведінкою. Путін запізнився, уночі пішов гуляти зі своїм приятелем Сильвіо Берлусконі, а всівшись перед камерами, демонстрував байдужий вираз обличчя. Путін знову погрожував перебоями з газопостачанням до Європи. Євросоюз парирував тим, що, мовляв, начебто не потребує російського газу. У разі кризи Путін таки витягне свій козир. І тоді європейці вже матимуть доводити, чи зможуть довго витримати зростання цін на газ.

Україна і Росія у Мілані знову заявили про свою відданість мирним домовленостям, досягнутим у Мінську, які передбачають тривале припинення вогню на Сході України. Ці слова, передусім, з вуст Путіна лунають порожньо, адже з виконанням мінських домовленостей господар Кремля не поспішає. Оголошення про відведення російських військ з навчань при українському кордоні поки що залишилося лише оголошенням. Саме тому про послаблення європейських санкцій проти Росії взагалі не йдеться.

За окремими пунктами у Мілані намітився дуже незначний прогрес, який не є, втім, істотним поліпшенням ситуації. Виглядає так, що Росія принаймні готова дати добро місії ОБСЄ, яка за допомогою безпілотників має наглядати за ситуацією у двох українських областях. Деталі, втім, досі дуже непевні. На жаль, схоже на те, що Росія та Україна йдуть шляхом утвердження другого "замороженого конфлікту". Нестабільна Східна Україна, яку контролюють проросійські сили, може перетворитися на постійну реальність. З окупацією та анексією півострова Крим вже майже змирилися.

І змінити ситуацію з цією анексією теж так швидко не вдастся. За нею, звісно, ховається система: в країнах, які у Москві вважають своєю зоною впливу і які прагнуть зближення з Заходом або ж навіть з НАТО, Росія навмисне створює конфлікти, що "не піддаються розв'язанню". Придністров'я у Молдові. Південна Осетія та Абхазія в Грузії. А зараз Крим та с хідні області України. Таким чином вступ до НАТО для цих країн стає неможливим навіть за формальними критеріями, оскільки нові члени не повинні мати територіальних суперечок зі сусідами.

Виходу з цієї ситуації зараз не видно. Чинити тиск Євросоюз може лише за допомогою економічних санкцій, бо воєнної опції не існує. Росія ж сидить на газовому вентилі та на нафтових діжках. Європейцям ще може доведеться ухвалювати болючі рішення. Позитивний результат саміту щодо України в Мілані в тому, що переговори і розмови мають тривати й надалі. А сам саміт - зустріч Європи та Азії - відійшов трохи на другий план. Європейські мас-медіа та політики займалися практично лише самим лише конфліктом в Україні. Чимало учасників саміту з Азії цього не розуміють. У цьому плані шанс на діалог був згублений, або ж ним принаймні сильно знехтували.