Мешканцям Росії, України та низки інших пострадянських держав варто більш уважно придивитись до валютної та економічної кризи, яка розвивається у Туреччині. Вона наражає на особливий інтерес не тільки туристів з доларами та євро, для яких нині різко здешевшали товари у турецьких магазинах, і не тільки робітників підприємств та сфер, які активно торгують з Туреччиною.
Перетворення прагматичного лідера в ідеологізованого самодура
Для росіян або, скажімо, білорусів найцікавіше і пізнавальне в турецькій кризі полягає у тій ролі, яку відіграє у ній незмінний з 2003 року лідер країни Реджеп Таїп Ердоган. Цей харизматичний політик до серпня 2018 року мав усі шанси увійти в історію як "батько турецького економічного дива": за роки свого тривалого правління він справді забезпечив співгромадянам небачене зростання добробуту.
Однак в якийсь момент Ердоган втратив почуття реальності, повірив в свою непохибність, прирівняв себе до султана - і тепер власними руками демонтує справу свого життя. Саме ця драма остаточного перетворення успішного, помірно авторитарного, прагматичного лідера в ідеологізованого самодура і розгортається цього літа на наших очах, причому найтрагічніші наслідки метаморфози, що відбулась, ще попереду.
Для західних економістів абсолютно очевидно, що левову частку відповідальності за обвал турецької ліри, який стався цього літа і який стане прелюдією до глибокої економічної та, судячи з усього, боргової кризи в Туреччині, несе особисто Ердоган. Це він викликав масову втечу капіталу з країни і панічну скупку твердої валюти в турецьких обмінниках.
І річ навіть не вантизахідній та націоналістичній риториці Ердогана, що стрімко нарощувалась останніми роками. І не в реальному погіршенні відносин з Євросоюзом і США. І не у тому, що почастішали арешти неугодних іноземців. Все це, звичайно ж, не викликало захоплення у міжнародного бізнесу, проте і не відбивало у нього бажання вести справи у Туреччині.
У центрі уваги валютного ринку - незалежність Центробанку
Куди більше бізнесменів турбувало наростання інфляції і, відповідно, зниження курсу турецької ліри, що прискорювалося (ще з осені 2016 року!). Адже це загрожувало основі основ нормального ведення справ: стабільності національної валюти. Міжнародні інвестори і кредитори турецького бізнесу чекали від Центрального банку Туреччини рішучих контрзаходів, вважаючи, що він чинитиме так само, як у подібній ситуації чинять незалежні центробанки в індустріально розвинених демократичних державах: почне підвищувати процентні ставки.
Але Туреччина - це не Захід, де прем'єр-міністри і президенти визнають (або в умовах сильних демократичних інститутів змушені визнавати) незалежність головного банку країни. Помилка міжнародних фінансистів полягала у тому, що вони дуже довго недооцінювали переродження Туреччини в авторитарну державу, в якій національний лідер вважає за можливе давати вказівки всім, у тому числі й центробанку.
Специфічний рецепт боротьби з інфляцією
Усупереч всесвітньо визнаній економічній теорії та багаторічній глобальної практиці Реджеп Таїп Ердоган вважає підвищення процентних ставок непридатним засобом для боротьби з інфляцією і виступає за всебічне здешевлення кредитів. І тут неважливо, чи дійсно він так думає або просто лукавить, щоб мати аргумент на користь подальшого штучного стимулювання надзвичайно високих темпів зростання ВВП, якими він може козиряти перед своїми виборцями, хоча таке бурхливе зростання (7,4 відсотка у 2017 році) вже призвело до небезпечного перегріву економіки.
Факт залишається фактом: цієї весни під час виборчої кампанії Ердоган неодноразово, у тому числі під час візиту до однієї зі світових фінансових столиць - Лондона, заявляв про те, що у разі своєї перемоги посилить контроль над діями центрального банку Туреччини. Частина міжнародних інвесторів вже тоді сприйняла це як сигнал тривоги: курс ліри в травні помітно просів. Однак більшість інвесторів, мабуть, вважали такі загрози лише передвиборною риторикою балакучого турецького лідера.
Коли і чому почалася паніка, і яка роль Трампа
У будь-якому разі, до масового, панічного розпродажу ліри справа тоді ще не дійшла. Він почався двома місяцями пізніше. До цього часу Ердоган виграв вибори, Туреччина перейшла до президентської форми правління, за якої істотно розширилися повноваження глави держави, а новий старий президент під час формування уряду призначив міністром фінансів не досвідченого фахівця, а свого зятя, продемонструвавши тим самим, що цінує вірність на такій відповідальній посаді куди більше, ніж компетентність.
І ось коли після всього цього турецький центробанк 24 липня зібрався на своє чергове засідання і, всупереч очевидній необхідності, не став піднімати ставки, хоча інфляція досягла вже майже 16 відсотків, усім остаточно стало зрозуміло, що цей ключовий інститут ринкової економіки втратив у Туреччині свою незалежність, і відтепер кредитно-грошову політику там визначає сам Ердоган з його гротескними, як висловився один німецький аналітик, поглядами на економіку.
Тоді ж міжнародні інвестори і побігли натовпами з турецького ринку. Щоправда, у різних ЗМІ можна зустріти твердження, що обвал ліри викликав Дональд Трамп, який подвоїв штрафні мита на імпорт сталі та алюмінію з Туреччини в покарання за арешт американського пастора, який триває. Однак імпульсивний господар Білого дому неочікувано оголосив про цей захід лише 10 серпня, коли розпродаж турецької валюти тривав уже два тижні і давно переріс в паніку. Тож президент США лише щедро доклав до багаття дров: не більше, але й не менше.
Це важливо усвідомлювати, оскільки дозволяє визначити справжню ціну заявам Ердогана про те, що злі іноземні сили ведуть економічну війну проти свободолюбного турецього народу та його чудової економіки. Пропагандистська тріскотнеча про підступи Заходу, така звична для вух росіян чи, скажімо, білорусів, - це ще одна справжня ознака авторитарного режиму, який має труднощі.
Здається, найближчим часом ми ще почуємо чимало подібних заяв. Адже не стане Реджеп Таїп Ердоган визнавати перед своїми обожнюючими його виборцями те, що саме він у вирішальний момент є винним у нинішніх економічних проблемах свєї країни. Що саме він, захопившись зміцненням власної влади, зовнішньою політикою та військовими операціями, втратив момент для рішучої та почасти болючої зміни моделі розвитку, що це він підібгав під себе центральний банк, викликав паніку на ринку.
Авторитарні правителі ніколи не визнають помилки. Тим цікавіше жителям Росії та низки інших пострадянських держав стежити на прикладі турецького національного лідера за тим, як і як довго можна намагатись протистояти законам ринку. На жаль, мешканцям Туреччини доведеться розплачуватись за це протистояння.