Коментар: Загальна непевність після Кельна
Вірогідність стати жертвою вчиненого ісламістами теракту в Кельні, Мюнхені, Лейпцигу чи ще десь украй низька. Проте упродовж років саме цього німці бояться найбільше. Емоційно це можна зрозуміти, особливо на тлі таких образів, які ми востаннє спостерігали у Парижі в листопаді минулого року. Доти схожі образи залишили в пам'яті події у Лондоні 2005 року, у Мадриді 2004 року або Нью-Йорку 2001 року. Ці напади справляють на свідомість представників західного суспільства сильніше враження, ніж напади, вчинені в Афганістані, Сирії чи Нігерії. Це країни та регіони, віддалені не лише географічно, а для більшості тутешніх громадян - ще й культурно та релігійно.
Коли в Багдаді або Абуджі вибухають бомби та гинуть сотні людей, ніхто в Німеччині не замислюється над власною безпекою. А ось коли в Парижі, як це сталося у четвер, біля поліційного відділку застрелили чоловіка, який нібито вигукував "Аллах акбар!", терор відчувається зовсім поруч. Тож як високо сягнув би рівень соціального збудження, якби щось подібне відбулося в Берліні?! І все-таки навіть тоді слід було би для всіх проголосити: "Без паніки, Німеччина через це не захитається!"
Німеччина - острів щасливчиків
Якщо дивитися у світовому масштабі, то ця країна настільки безпечна, що їй можна лише позаздрити. Це стосується як зовнішніх, так і внутрішніх небезпек. А проте вкрай важливо без жодних замовчувань говорити про стан речей, який упродовж тривалого часу з різноманітних причин значною мірою табуювався. Після масових нападів, здійснених на сексуальному ґрунті у новорічну ніч, в багатьох великих містах Німеччини розпочалися гарячі дебати. І добре, що вони точаться. Адже зараз нарешті почали відверто говорити про кримінальні злочини, сповнені зневаги до людини, які - далеко не новина. Однак треба було, щоб ці злочини досягли такого жахливого масштабу, аби обговорювати цю тему в контексті внутрішньої безпеки.
Внутрішня безпека це, власне, не лише питання протидії терору. Є чимало інших, цілком різноманітних сфер: правий та лівий екстремізм ("Націонал-соціалістичне підпілля", автономні групи), соціальні гарячі точки (паралельні суспільства) та весь спектр буденної злочинності (викрадання автомобілів, кишенькові крадіжки, пограбування осель). Усе це та багато чого іншого має пряме відношення до внутрішньої безпеки. Мабуть, майже кожен чи кожна став чи стала жертвою або свідком якогось злочину. І попри це, поширеного відчуття небезпеки не виникало. Здається, саме це зараз змінюється, якщо спостерігати за реакцією в колі особистого спілкування та довіряти соціальним мережам.
Беззаконня слід відчутно карати
Досі для більшості жінок поїздка в метро вночі не становила проблеми. Але від минулої новорічної ночі це вже не так, і не лише у Кельні. Аби знову відродити довіру до внутрішньої безпеки, нині слід визначити шляхи виходу з ситуації. Відповідні важелі знаходяться в руках усього суспільства. Незаконні дії мають бути покараними. Для цього не потрібні більш жорсткі закони, а просто слід застосовувати наявні. Включно з видворенням із країни іноземних злочинців за наявних для цього передумов. Це не має нічого спільного з ксенофобією, це - питання верховенства права. Викриті та засуджені злочинці з німецьким паспортом опиняються у в'язниці. Ось так просто це все робиться, принаймні теоретично.
Покарання - важлива складова внутрішньої безпеки. Вони дають відчуття, що будь-який злочин не лишається непокараним. Утім, проблема полягає у тому, що статистика розкриття злочинів в цілому дуже низька. У деяких видах злочинів ці показники навіть близькі до нуля. Якщо у когось вкрали велосипед, то, як правило, він його більше ніколи не побачить. Хоч напади з тілесними ушкодженнями частіше розкривають та караються, однак емоційні рани вже ніколи не загояться. І чим частіше вони виникають, та чим інтенсивніше про них повідомляють, тим сильнішим стає почуття загальної непевності. Навіть серед тих, кого особисто це взагалі не торкнулося.
Зворотній бік гасла "менше держави, більше приватного"
Таку тенденцію можна подолати лише достатніми інвестиціями в безпеку у потрібних місцях. Сюди належить насамперед збільшення кількості правоохоронців у громадських місцях. Вони усі заслуговують на матеріальну та моральну підтримку. Критика за їхні прорахунки, якою б виправданою вона не була в окремих випадках, має зрештою падати на тих, хто несе політичну відповідальність. Те, що ми зараз переживаємо "в усій красі", - наслідки гасла "менше держави, більше приватного", яке довго пропагувалося і, на жаль, втілювалося. Один з наслідків цього - постійне зростання армії приватних охоронних служб. А дозволити собі користуватись такими службами може не кожен. Та попри це монополія держави на насильство поступово підточується.
Як ми знову можемо позбутися почуття непевності, що розростається? Зрозуміла річ, що це - не справа одного дня. Досягти цього можна завдяки чесним дебатам, рішучому втручанню, терпінню та відмові від популістських вимог. До останніх належить рефлективний заклик до ще більшого відеоспостереження та застосування Бундесверу всередині країни. Чи, може, ми хочемо миритися з тим, що змушені будемо в майбутньому святкувати Новий рік біля Бранденбурзьких воріт разом з тисячами важко озброєних солдат?