Печерський районний суд Києва надав слідчому Генпрокуратуридоступ до телефонних розмов, СМС-листування та інформації про місцеперебування журналісток Наталії Седлецької та Христини Бердинських. Вперше в історії незалежної України прокуратура не лише демонстративно втрутилася у приватне життя представників ЗМІ, але і порушила принцип нерозголошення журналістами своїх джерел інформації. Де-юре Седлецька та Бердинських - свідки у справі директора НАБУ Артема Ситника. Де-факто ж вони виявилися заручниками цинічної гри генеральної прокуратури на чолі з Юрієм Луценком.
Справа Ситника і свобода преси в Україні
Артему Ситнику Генпрокуратура закидає розголошення державної таємниціі даних досудового розслідування. Відомство Луценка стверджує, що він у присутності керівника програми розслідувань "Схеми" "Радіо Свобода" Наталії Седлецької і журналістки тижневика "Новое время" Христини Бердинських розповів деталі про незаконне збагачення екс-прокурора АТО Костянтина Кулика. А це ГПУ розцінює як злочин, свідками якого і стали Наталія та Христина, які брали участь у зустрічі "не під запис".
Журналісток раніше вже викликали на допит в прокуратуру. Але вони навідріз відмовилися повідомляти слідчому, де і коли зустрічалися з директором НАБУ. І начебто саме тому ГПУ через суд вирішила залізти в телефони Седлецької та Бердинських і витягти звідти усю інформацію за останні 17 (!) місяців. Мовляв, усе це було необхідно лише для того, щоб уточнити дату їхньої зустрічі із Ситником.
Відомство Луценка, звичайно ж, лукавить. Виїмка усієї контактної інформації з телефонів журналісток, очевидно, має дві мети. Перша - зрозуміти, з якими джерелами інформації в українській владі вони працюють. Друга - остудити запал журналістів-розслідувачів, об’єктами яких за останні півтора року були і президент Петро Порошенко, і той же генеральний прокурор Юрій Луценко. Обом, очевидно, не до душі, що їхнє життя - починаючи від відпочинку на Сейшелах та Мальдівах і закінчуючи методами управління державою - ЗМІ зробили предметом публічного надбання. А справа Ситника стала лише приводом для ГПУ, щоб влаштувати "погром" у журналістському цеху, першими жертвами якого стали Седлецька та Бердинських.
Похід проти антикорупціонерів
Справа Ситника та історія з виїмкою приватної інформації журналістів - це один з епізодів боротьби, яку протягом останніх кількох років з антикорупціонерами веде нинішня влада. Мета очевидна - поставити під сумнів усе те, що стосується результатів боротьби з корупцією. Тому що гасло, з яким десять років тому йшов на парламентські вибори політик Юрій Луценко, - "Закон один для усіх" - на жаль, так і лишилося нереалізованим.
Посудіть самі. Спочатку Верховна рада з великими труднощами ухвалює закон про обов'язкове електронне декларування чиновників. Потім виникають проблеми з реєстром та обробкою даних цих документів. Згодом депутати намагаються зрівняти із собою представників громадських антикорупційних організацій, змусивши їх також подавати е-декларації. Усе це відбувається на тлі постійної боротьби "старих" силових органів - Генеральної прокуратури, СБУ, МВС з новими антикорупційними структурами - НАБУ, САП та НАЗК.
Артем Ситник заявив, що не виключає свого арешту ближче до президентських виборів 2019 року. Приводом для цього і може стати справа, свідками у якій виступають Наталія Седлецька і Христина Бердинських. Ситник в СІЗО навряд чи зможе допомогти рейтингу Петра Порошенка. Радше навпаки. І це чудово розуміє Юрій Луценко, який у цій ситуації цілком міг би повторити слова Портоса: "Я б'юся, тому що я б'юся". Хоча, знаючи здібності Юрія Віталійовича, не можна виключати різноманітні інтерпретації цього вислову.
Янукович би позаздрив
Нинішній генпрокурор, як відомо, був одним із запеклих опонентів президента Януковича. Юрій Луценко жорстко і з властивою йому іронією опонував Віктору Федоровичу, за що, власне, потім і потрапив до в'язниці. Але тодішньому президенту заважав не лише Юрій Віталійович, але і журналісти, які дошкуляли йому розкішною резиденцією "Межигір’я", бізнес-справами родини та незручними запитаннями щодо його "смотрящих" у державі. Щоправда, Янукович, на відміну від ГПУ Луценка, не наважувався через суд вилучати у журналістів усю приватну інформацію з телефонів. Щось його все ж таки зупиняло. Можливо, Кримінальний кодекс. Тому у відповідь на одне з незручних питань Янукович зміг тільки сказати журналісту (а нині - політику) Мустафі Наєму: "Я вам не заздрю".
Після різкої реакції українських журналістів, Міжнародної федерації журналістів, "Радіо Свобода" і народних депутатів України Юрій Луценко зараз намагається виправдати дії своїх підлеглих. Мовляв, ніхто не буде користуватися усім обсягом інформації, який ГПУ взяла зі смартфонів двох журналісток, а йдеться лише про один епізод - зустріч із Ситником. Але це пояснення генпрокурора звучить непереконливо.
Справа Артема Ситника цілком може перетворитися на справу Юрія Луценка. І не лише в контексті кримінального провадження проти директора НАБУ. Йдеться про втручання у роботу журналістів. Генпрокурор, здається, недооцінює наслідки того, що зараз відбувається довкола Седлецької та Бердинських. Тому втрата відчуття реальності може коштувати дуже дорого і Луценку, і його патрону - Порошенку.
Автор: Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.