Головний посил Всесвітньої конференції з питань СНІДу, що відбулася в Амстердамі, дуже чіткий: боротьба зі СНІДом - це насамперед питання політичної волі. Адже є ті, хто стоїть на заваді досягненню подальшого прогресу в боротьбі зі СНІДом, а отже і бере на себе вину за це. До таких належать зокрема противники просвітницької роботи й профілактики, ті, хто звеличує сімейні цінності, але залишає ВІЛ-інфікованих жінок та їхніх дітей сам-на-сам із бідою. Хто піддає остракізму наркоманів, а з гомосексуалів робить цапів-відбувайлів.
І це попри вже досягнуті величезні успіхи в боротьбі з імунодефіцитом. Ці результати доводять, що гідне життя з імунодефіцитом можливе. А ще, показують, що темпи поширення епідемії вдалося сповільнити, уміло поєднавши просвіту, медичний прогрес, глобальну солідарність та відповідальну політику в галузі охорони здоров'я. Також успіхи свідчать про дедалі менший страх через можливу смерть, а сам СНІД дедалі частіше стає хронічними захворюванням навіть у бідних країнах.
Ботсвана як взірець
Іншими словами, боротьба зі СНІДом - це грандіозна історія успіху. І найкраще це демонструють цифри. Приміром, 2017 року в світі 22 з 37 мільйонів ВІЛ-інфікованих отримували в якості медичної допомоги препарати проти СНІДу.
Тільки в Південно-Африканській Республіці (ПАР) проживають чотири мільйони таких людей. На сьогодні ПАР - країна з найбільшою в світі державною програмою протидії ВІЛ. Крім того, 2017 рік став першим роком з початку тисячоліття, коли в світі скоротилося число зафіксованих унаслідок СНІДу смертей, опустившись до позначки менше одного мільйона випадків.
Особливо значні успіхи в боротьбі зі СНІДом зафіксовані в Ботсвані. Ця країна посідає друге місце у світі щодо показників розповсюдження ВІЛ серед населення - 17 відсотків. Тут за період з 2010 по 2017 роки частка хворих на СНІД, які отримують антиретровірусні препарати, зросла з 50 до 84 відсотків. Число смертей від СНІДу скоротилося з 18 тисяч у 2003 році до чотирьох тисяч у 2017.
Російська негативна спіраль
З огляду на ці успіхи у глобальному масштабі, тенденції, котрі простежуються в Східній Європі та Центральній Азії, справляють досить гнітюче враження. Адже в цьому регіоні спостерігається фатальний ланцюжок, де тісно переплелися невігластво, релігійні переконання, традиції, табуізація, дискримінація та політична безвідповідальність. Все це загрожує зруйнувати всі ті позитивні результати, досягнуті досі.
Особливо катастрофічна ситуація панує в Росії. За даними Об'єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS), у РФ налічується близько одного мільйона ВІЛ-інфікованих. Число щорічно зареєстрованих нових випадків зараження зросло з 50 тисяч у 2004 році до 100 тисяч у 2017. Крім того, тільки близько 360 тисяч інфікованих мають доступ до СНІД-терапії.
Негативну спіраль, що простежується в Росії, породило банальне нехтування ретельно розробленими міжнародними стандартами в галузі боротьби зі СНІДом. Там, де релігійні лідери називають імунодефіцит "карою Божою", а націоналістичні політики вдають, що провадять політику "захисту сімей", помирають жінки, заражені ВІЛ-інфекцією від своїх чоловіків. Крім того, у таких країнах новонароджені вже інфіковані смертельним вірусом, хоч передачі захворювання від матері до дитини можна було б запобігти медичними засобами.
Апокаліпсису не станеться
Там, де людське життя нічого не варте, турботою про хворих на СНІД ніхто особливо не переймається. Та й навіщо вкладати гроші в громадську систему охорони здоров'я, якщо СНІД і досі сприймається як "гомосексуальна чума"? До речі, саме такий вираз 1983 року стояв у заголовку на обкладинці німецького тижневика Der Spiegel. Навіщо проводити просвітні заходи в школах і збирати пожертви, якщо хворі буцім самі винні?
У питанні СНІДу настав момент істини. Ставлення до боротьби з епідемією показує не тільки ступінь компетентності та гуманності політичних і релігійних лідерів. Воно розкриває людське - або нелюдське - обличчя цілого суспільства.