Президент США Дональд Трамп погрожує Північній Кореї "вогнем, люттю та силою", яких світ ще не бачив. Чому світ не може ці слова - як і багато інших заяв цього президента - сприймати як порожню балаканину? Як ще одну заяву самозакоханого політика, що у підсумку не призведе до жодних дій? Відповідь на це: адже ця війна слів може розгойдатися до військового протистояння, яке могло би мати фатальні наслідки для мільйонів людей. Це був би не перший конфлікт, що починається лише з загрозливих жестів, але колись виходить з-під контролю та перетворюється на нищівну війну.
Трамп - гаряча голова
Американський президент є верховним головнокомандувачем наймогутнішої армії у світі. Тим ретельніше він, власне, мав би зважувати свої слова, а також висловлювати погрози такого штибу лише тоді, коли він справді готовий завдати військового удару. Але обережність, передбачуваність, раціональність і розсудливість не є якостями характеру цього президента. На жаль. Він не зберігає холодний розум. Якраз навпаки. Він - гаряча голова. Він здійснює політику, керуючись інстинктами, є імпульсивним, нетерплячим, емоційним - і через це небезпечним. Саме тому, як казав попередній президент США Барак Обама, Трамп непридатний бути головнокомандувачем. Однак американські виборці вирішили інакше. Усі сподівання, що Трамп "виросте" на посаді, стане обережнішим у формулюваннях і діях, уже розвіялися. Слова Трампа, спрямовані до керівництва Північної Кореї, це ще раз доводять.
Через погрози президента на кону опинилася довіра до його країни. Якщо Вашингтон тепер дасть задній хід, що було би розумним кроком, то інші правителі та противники США це дуже добре запам'ятають. І за нагоди слідуватимуть прикладу Північної Кореї - і так само чинитимуть спротив Вашингтону. Тож США не можна прогинатися та показувати слабкість перед злочинним керівництвом Північної Кореї. Однак водночас не можна, щоб дійшло до війни, яка може стати нещастям для всього регіону.
Цей конфлікт можна лише тоді послабити, якщо обидві сторони в чомусь поступляться. Або порядний посередник допоможе в деескалації ситуації. Ні того, ні іншого немає. Ні США, ні Північна Корея досі не хочуть іти на поступки. Можливі посередники, такі як Китай чи Росія, ведуть власну гру. Хоча і Пекін, і Москва проти того, щоб у руках режиму Кім Чен Ина опинилася ядерна зброя. Але ще більше вони бояться посилення американського впливу, якщо би цього диктатора було повалено. Тож статус-кво зі сталіністським режимом у Пхеньяні цілком відповідає їхнім національним інтересам.
Війна як маневр з відволікання?
Трамп, очевидно не хоче з цим миритися. Він хотів би примусити Північну Корею до роззброєння. Але, за теперішнього стану справ, він це зможе лише, якщо застосує силу. Керівництво Північної Кореї, зі свого боку, розраховує, що Трамп у підсумку насправді неготовий вести війну, і жваво продовжує озброюватися. Воно вважає, що зможе пережити наступні десятиліття, тільки якщо матиме ядерну бомбу. Небезпечна ситуація, в якій у підсумку обидві сторони можуть прорахуватися. Адже Трамп невдоволений, оскільки реалізація його урядової програми просувається не дуже, його партія кидає його напризволяще, а його колишні прибічники вже давно розчаровані. Це була би не перша війна, яку ведуть за кордоном, аби відволікти від внутрішньополітичних проблем.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.