Олімпіада не врятує світ
"О Спорт! Ти - мир й надбання усіх народів на планеті!" - йдеться у знаменитій "Оді спорту". Засновник сучасного Олімпійського руху П'єр де Кубертен представив цей вірш, присвячений літнім Олімпійським іграм 1912 року в Стокгольмі, на мистецькому конкурсі цієї Олімпіади й виграв золоту медаль у категорії "Література". Ідею Кубертена про об'єднання народів завдяки спорту пізніше було продовжено в Олімпійській Хартії. У цьому документі Міжнародний олімпійський комітет (МОК) зобов'язався "поставити спорт на службу людству і таким чином сприяти миру". Тож планку для спорту встановили дуже високо. Надто високо.
Маленький місток
"Ми сподіваємось, що ці зимові ігри відчинять двері до кращого майбутнього на Корейському півострові, - сказав голова МОК Томас Бах про ігри у Пхьочхані. - Олімпійські ігри уможливили новий початок". Бах, олімпійський чемпіон з фехтування 1976 року, мав на увазі очікуваний виступ на Олімпіаді 22-х північнокорейських спортсменів, спільну участь північно- і південнокорейських атлетів на відкритті змагань, а також спільну корейську жіночу хокейну команду, яка гратиме у Пхьончхані. В цьому випадку спорт дійсно звів невеликий місток. Але не більше того. Порохову діжку корейського конфлікту в такий спосіб не знешкодити. Черговий твіт президента США Дональда Трампа або провокація північнокорейського лідера Кім Чен Ина - і ніжний паросток замирення буде знищено вщент.
Лише умовна модель миру
З одного боку, спорт пропонує універсальну мову, якою розмовляють і яку розуміють всі, попри країни і кордони. І в цьому також полягає його потенціал. З іншого боку, він лише умовно придатний як модель миру. У спорті, зрештою, часто культивується націоналізм. До того ж, багато хто - згадаймо лише історію з допінгом у Росії, та й не лише там - вважає, що для спорту всі засоби добрі, щоби досягти якомога більшого успіху. У променях його слави приємно грітися. Хоча спорт вже призводив до збройних конфліктів, як приміром, "футбольна війна" 1969 року між Гондурасом і Сальвадором. Під час відіркових матчів до Чемпіонату світу в обох країнах сталися масові заворушення, під час яких були вбиті люди. Це було не причиною, а каталізатором військового конфлікту, що тривав 100 годин і коштував життя двом тисячам людей.
Трохи примирення
Не варто переоцінювати спорт. Зимові ігри в Пхьончхані не врятують світ. Якщо все піде добре, ми побачимо захопливі й, сподіваюсь, чесні змагання, які продемонструють кілька зворушливих моментів. І цього вже буде цілком достатньо. Можливо, ще трохи миру. Й тоді це вже був би успіх.
Цей коментар є виразом особистої думки автора. Вона може не збігатися із думкою української редакції та Deutsche Welle в цілому.