Коментар: ООН застрягла в політиці егоїстичних інтересів
Це було очікуваним. Вимогою створити трибунал ООН з розслідування падіння пасажирського лайнера MH17, Малайзія та її прибічники мали намір натиснути на Росію, щоб та долучилася до співпраці зі з’ясування причин катастрофи літака. Після того, як Москва на початку липня заблокувала резолюцію щодо геноциду у Сребрениці, нині вона запобігла ухваленню поданої Малайзією резолюції, наклавши на неї вето. Тоді, 17 липня 2014 року, загинули 298 осіб. І якщо більшість держав, також і США, виходять з того, що літак збили підтримувані Росією сепаратисти у східній Україні, то Москва обвинувачує у цьому український уряд в Києві.
Неодноразові блокування
Скандально, але ООН досі не змогла зробити свій внесок у те, щоб відповідальних за трагічну смерть пасажирів авіалайнера назвали поіменно та затримали. Звіт міжнародної слідчої групи, утвореної близько року тому, поки що не готовий. Результати роботи цієї групи у складі експертів з Малайзії, Австралії, Бельгії, України та Нідерландів потерпають від відмови Росії та донбаських сепаратистів співпрацювати зі слідством. Російське вето у Раді Безпеки ООН не додає надії, що в цьому плані щось зміниться.
Протягом лише одного місяця Москва двічі перешкодила прийняттю резолюцій в Радбезі ООН. Можливо, це передвіщає затяжну та більш глибоку конфронтацію. Як мінімум, не можна виключати, що найближчим часом ситуація у Раді Безпеки стане такою неспокійною та непримиренною, як і в часи "холодної війни".
Заяви, що пролунали після голосування стосовно проекту резолюції Малайзії, не обіцяють нічого доброго. У будь-якому разі, найважливіший орган ООН продемонстрував болісний провал. Йому не вдалося зайняти чіткої позиції у дуже важливому питанні.
Вето як політичний розрахунок
Утім, це не поодинока ситуація, а лише один випадок з цілої низки змарнованих нагод. При цьому вводить у гру своє право вето не тільки Росія. Коли минулого року Ізраїль у конфлікті в Секторі Гази надто далеко зайшов у своїй військовій операції та приніс страждання тисячам палестинських мирних жителів, США своїм вето заблокували резолюцію, яка засуджувала Ізраїль. У свою чергу, Росія досі перешкоджає ухваленню резолюції, яка могла би покласти кінець смертям у громадянській війні в Сирії та прямо назвати дії сирійського президента Башара Ассада масовими порушеннями прав людини.
Те, що США, Росія та інші члени Ради Безпеки ООН хоча б у питанні знищення сирійської хімічної зброї змогли досягти єдності, можна було би сприйняти як добрий знак. Однак і при цьому ООН не може реалізувати поставлені перед собою цілі.
Численними випадками мовчання з приводу життєво важливих питань та вибухонебезпечних конфліктів Рада Безпеки ООН сама собі сильно нашкодила. Якщо нічого не зміниться у ситуації, коли вона сама себе блокує накладанням права вето, все гучніше лунатимуть голоси, які ставлять під сумнів існування самого цього органу. І не дарма! Для чого потребує світ Раду Безпеки, щодо якої лише в одному можна бути впевненим: у блокуванні самої себе.
Право вето більше не відповідає вимогам часу
Реформа ООН назріла вже давно. Право вето п’яти держав, яке постало з досвіду Другої світової війни, не відповідає вимогам часу. Ці багато разів повторювані вимоги, які вже встигли набити оскому, до цього часу так і не потрапили до зали засідань Ради Безпеки. Очікувати, що США, Великобританія, Франція, Росія та Китай добровільно відмовляться від свого привілейованого становища, не варто. Кожна пропозиція реформи, спрямована на те, щоб забрати у них право вето, буде ними ж заблокована - за допомогою того самого вето.
Нещодавня пропозиція Франції могла би хоча б закласти початок. Французи дійшли висновків з таких катастроф, як геноцид у Руанді, і мають намір у таких випадках права вето позбавляти. Завдяки рішенню, ухваленому більшістю, Рада Безпеки ООН могла би діяти хоча б у випадках надзвичайних гуманітарних ситуацій. Однак погляд на низку провалених спроб реформування налаштовує на песимістичний лад. Уже навіть ця нерішуча пропозиція змін може застрягнути у коліщатах політики егоїстичних інтересів.