Спротив Франції підтримуваному Німеччиною проекту "Північний потік-2" тривав менше доби.
У четвер, 7 лютого, у другій половині дня Париж офіційно заявив про намір підтримати внесення поправок до Третього енергопакета (енергетичне законодавство Євросоюзу), які могли б заблокувати чи щонайменше суттєво ускладнити будівництво дуже важливого для "Газпрому" трубопроводу.
А ще до обіду в п'ятницю, 8 лютого, надійшло повідомлення, що Німеччина і Франція домовилися про компроміс, який фактично гарантує завершення проекту, який реалізує російська компанія за участі європейських фірм. Кількома годинами пізніше знайдену формулу майже одноголосно схвалили в Брюсселі представники країн ЄС.
Загадковий демарш Парижа і перемога Берліна
Суть компромісу: за газопровід, який іде до Євросоюзу із третьої країни, відповідає держава-член ЄС, на території якої ця транспортна магістраль уперше підключається до європейських енергомереж. Іншими словами, регулювати "Північний потік-2" (звісно, у відповідності до Третього енергопакета, окремі вимоги якого, очевидно, зроблять дещо жорсткішими) буде Берлін, а не Брюссель. І там, відповідно, його вже не зможуть заблокувати.
У той же час Єврокомісія (уряд ЄС) отримає можливість здійснювати контроль над трубопроводом. Це друга частина компромісу, на якій після його схвалення особливо наголошували в Парижі. Мовляв, Франція занепокоєна залежністю Євросоюзу від російського газу, тому було важливо гарантувати європейський контроль над тим, щоб ця залежність не ставала занадто великою.
Такий поворот подій виглядає як повна і стрімка дипломатична перемога Німеччини і її канцлерки Анґели Меркель (Angela Merkel). При цьому залишається загадкою, чому Париж, маючи численні канали зв'язку з Брюсселем, які чудово функціонують, спочатку раптом публічно, прямо-таки демонстративно намагався відмежуватися від німецької лінії, а потім відразу ж поступився.
Невже про досягнутий за лічені години бліц-компроміс не можна було домовитися без зайвого шуму за зачиненими дверима? Адже зміцненню авторитету французького президента вся ця історія явно не сприяла.
Справжні переможці - "Газпром" і Кремль
Модна в російськомовних соцмережах версія свідчить, що Еммануель Макрон пішов проти "Північного потоку-2", оскільки прогнувся під тиском запеклого заокеанського противника цього проекту Дональда Трампа і його адміністрації. Ну, якщо це дійсно так, то Меркель, як ми бачили, навдивовижу швидко допомогла президенту Франції розігнутися.
І все ж справжнім переможцем у цій історії є "Газпром": він відстояв свої інтереси руками Меркель. При цьому додатковим бонусом для Кремля можна вважати те, що Німеччина, фактично протиснувши в ЄС свою позицію під виглядом компромісу, тим самим навряд чи посприяла зміцненню згуртованості в Євросоюзі, де дуже багато країн як і раніше проти "Північного потоку-2". Підігрівати в ЄС протиріччя, сіяти ворожнечу, розпалювати конфлікти - давня тактика Москви, а тут все сталося ніби саме собою, навіть нічого робити не довелося.
Чому Анґела Меркель підтримує трубопровід розбрату?
Але виникає питання: чому Меркель, тверда прихильниця європейської єдності, так затято захищає цей трубопровід розбрату? Тут цілий комплекс причин.
Найактуальніша з них полягає в тому, що після того, як Брюссель у середу, 6 лютого, з антимонопольних міркуваньнаклав вето на злиття залізничних підрозділів Siemens і Alstom, канцлерка ФРН не могла допустити другої за три дні великої зовнішньополітичної поразки свого уряду: така слабкість поставила б у Німеччині під сумнів її право на лідерство.
Тим більше, що Меркель в якийсь момент прийняла і почала відстоювати точку зору, згідно з якою "Північний потік-2" вигідний німецькій економіці і важливий для енергопостачання країни. Особливо в ситуації, коли Німеччина бере курс на відмову від використання вугілля в електроенергетиці до 2038 року.
До того ж зараз відмовлятися від проекту вже занадто пізно, та й переконливих юридичних підстав для цього немає. А ухвалення суто політичного рішення підривало б віру в надійність правової системи Німеччини.
Однак головна, фундаментальна причина її прихильності до "Північного потоку-2" полягає, гадається, в іншому: Анґела Меркель належить до тих численних німецьких політиків, які щиро переконані, що заради збереження миру і стабільності в Європі з Росією в будь-якому випадку необхідно в тій чи іншій мірі підтримувати відносини, а енергетика - це саме та галузь, де взаємовигідна співпраця виходить найкраще. Вона не хоче спалювати мости або, у цьому випадку, топити газопроводи.
Шанси Болгарії домовитися про "Турецький потік" виросли
При цьому їй доводиться миритися з тим, що така позиція певною мірою грає на руку Москві. Утім, від досягнутого і схваленого в Брюсселі компромісу виграє не тільки Росія, а заодно ще й такий партнер Німеччини по ЄС, як Болгарія.
Вироблена тепер формула "газопровід, який входить до Євросоюзу з третьої країни, регулюється тією державою, на території якої він вперше підключається до європейських мереж" підвищує шанси Болгарії стати першим одержувачем і країною-транзитером того російського газу, який "Газпром" має намір качати до ЄС по другій нитці "Турецького потоку". Адже Софії і Москві в нинішній політичній ситуації напевне буде легше домовитися, ніж Москві та Брюсселю.
Автор: Андрій Гурков, економічний оглядач Deutsche Welle
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.