Коментар: Повернення "залізного Фелікса" - втрата орієнтирів
Це сумнівне задоволення коштуватиме москвичам як мінімум 450 мільйонів рублів. Саме таких витрат потребує задуманий міським відділенням Комуністичної партії і схвалений Московською державною думою референдум про повернення на Луб'янську площу пам'ятника Феліксу Дзержинському. Його зняли з постаменту в серпні 1991 року після провалу путчу Державного комітету з надзвичайного стану.
Кадри, які зафіксували, як на витвір скульптора Євгена Вучетича намотують трос, а потім стягують із постаменту за допомогою крана, стали одними з найбільш зримих символів перемоги мирної антикомуністичної революції і початку нового етапу російської історії. Відтоді монумент перебуває в московському парку "Музеон" поряд із іншими скинутими із п'єдесталів статуями комуністичних вождів.
Прихильники "залізного Фелікса"
Засновника Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем (ВНК), активного поборника "червоного терору", намагалися реабілітувати неодноразово. Починаючи з кінця 1990-тих років то комуністи, то Володимир Жириновський, то навіть колишній мер Москви Юрій Лужков піднімали тему повернення пам'ятника на Луб'янку. Беручи до уваги чутливість теми і місце розташування монумента, будь-яке рішення з цього питання ухвалюватиметься в адміністрації президента Росії. Те, що прихильники повернення "залізного Фелікса" цього разу підійшли до реалізації своєї мрії ближче, ніж за останні 20 років, навіює тривожні передчуття.
Спершу раптово змінилася позиція Мосдерждуми, де більшість у "Єдиної Росії". Потім ми стали свідками не менш дивовижної зміни настроїв у міському виборчкомі. Там спершу не хотіли реєструвати ініціативну групу для проведення референдуму, а потім раптово погодилися це зробити. Експерти сумніваються в тому, що КПРФ вдасться влітку зібрати необхідні півтораста тисяч голосів москвичів для того, щоб голосування відбулося.
Але для партії це важливе ідеологічне питання, і вона застосує для досягнення перемоги всі сили. Тим паче, що на фінансову підтримку вона цілком може розраховувати. Один із депутатів-"єдиноросів" у московському парламенті вже обіцяв матеріальне сприяння. Заможних колишніх і теперішніх співробітників спецслужб, які могли б дати грошей на збирання підписів та агітацію, теж немало.
Повернення радянських міфів
Ще один прикметний момент: прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков відмовився від коментарів. Він сказав, що не знає, як глава держави ставиться до Дзержинського. Однак Путін повернув кілька років тому ім'я творця ВНК елітній дивізії внутрішніх військ. У кабінетах працівників ФСБ по всій країні, як і за радянської влади, висять портрети Дзержинського. Крім цього, саме сьогодні для відновлення монумента - найбільш слушний момент.
Зусиллями державної пропаганди СРСР фактично реабілітований в очах громадської думки. Фальшивий, але популярний ще з радянських часів образ червоного ката як криштально чесного борця зі злочинністю та безпритульністю неважко підретушувати й повернути в обіг за допомогою кількох псевдодокументальних фільмів на федеральних телеканалах. Питання "Чи не в результаті масового терору більшовиків і розпочатої ними громадянської війни у країні з'явилися мільйони сиріт?" майстри телепропаганди ставити, звісно, не будуть.
Проведений у 2013 році всеросійський зондаж громадської думки показав, що за повернення пам'ятника Дзержинському виступали тоді 45 відсотків опитаних. За два роки, враховуючи зміну політичної ситуації та відродження радянських міфів, ця цифра могла лише збільшитися. Звісно, остаточне рішення залишиться за москвичами. Однак із 1991 року масова міграція дуже змінила місто.
Демократичні традиції Москви кінця 1980-х - початку 1990-х років для значної частини теперішніх городян теж нічого не означають, а в багатьох викликають роздратування. Ставлення до епохальних подій 1991 року як до банальної внутрішньо боротьби еліт за владу різноманітні дослідження фіксують уже давно.
Чи спіткає Дзержинського доля Леніна в Києві?
Деякі аналітики стверджують: влада заблокує референдум, щоб не створювати в Москві прецедент прямої демократії. Це не надто переконливий аргумент. По-перше, фактично підлеглий мерії міськвиборчком завжди вчинить так, як скажуть у мерії. По-друге, після несподіваного для Кремля успіху Олексія Навального на виборах мера у 2013 році, на яких опозиційний політик посів друге місце, адміністративний ресурс у столиці було помітно посилено. Вибори до Мосдерждуми роком пізніше це підтвердили.
Нині міська влада впевнена, що може досягти будь-якого результату під час будь-якого голосування. Окрім того, московське "так" відновленню луб'янського пам'ятника, по суті, означало би підтримку неорадянського курсу Кремля в колись найопозиційнішому місті Росії. Тож повернення на колишнє місце пам'ятника одному з найкривавіших негідників у російській історії має серйозні шанси відбутися.
Це стане не лише символічним крахом 25-річної спроби побудувати в Росії демократію, а й підтвердженням суспільної амнезії та втрати моральних орієнтирів. Утім, один із моїх знайомих, онук відомого радянського скульптора, не без сарказму запропонував свою версію долі пам'ятника: "Жаль хорошу роботу Вучетича! Адже якщо Дзержинського повернуть, то рано чи пізно його спіткає доля київського пам'ятника Леніну на Бессарабці". Монумент вождю світового пролетаріату в українській столиці не просто знесли, а знищили.