Поразка Ердогана на виборах
Турецькі виборці, скориставшись демократичним правом обирати владу, сказали своє вирішальне слово, хоча однозначного переможця і явного переможеного результати парламентських виборів, що відбулися у неділю, 7 червня, і не показали. Утім, програв турецький президент Реджеп Таїп Ердоган, а також підтримувана ним й усіма наявними в нього засобами ісламсько-консервативна правляча "Партія справедливості і розвитку" (АКP). Натомість курдська "Демократична партія народів" (HDP) уперше подолала 10-відсотковий бар'єр, і її представники пройшли до Великих національних зборів у Анкарі.
Цей результат рівнозначний прикрій виборчій поразці для Ердогана. Він поставив усе на одну карту, щоб досягти своєї мети - перетворити Туреччину на президентську республіку. З порушенням нейтралітету, якого він повинен був дотримуватися як президент, він упродовж тижнів їздив країною, агітуючи за АКP. Водночас він не соромився нестримно вербально атакувати партії суперників і їхніх політиків, навіть зводити наклеп.
За це були покарані Ердоган і його наступник - глава уряду та лідер "Партії справедливості й розвитку" Ахмет Давутоглу, а також і за зловживання релігією як засобом досягнення політичних цілей. АКP, котра 2002 року під керівництвом Ердогана здобула першу карколомну перемогу, отримавши 34 відсотки голосів виборців, після свого останнього тріумфу в майже 50 відсотків чотири роки тому і 52-х відсотків під час перших народних виборів президента рік тому, тепер змушена задовольнятися падінням підтримки виборців до 40-відсоткової позначки.
Таким чином омріяна Ердоганом більшість у дві третини, що могло стати передумовою для здійснення конституційної реформи самотужки з метою запровадження президентської системи, стала утопією. Перша відчутна втрата абсолютної більшості змушує "Партію справедливості і розвитку" (AKP) до формування коаліції. Інакше їй загрожує опозиційна роль з непевними наслідками для подальшої долі партії. Упродовж понад 20 років усі колись сильні турецькі правлячі партії втрачають політичне значення після того, як їхні очільники сідають у президентське крісло.
"Позичені" голоси для курдської партії
Власне переможниця виборів, курдська "Демократична партія народів" (HDP), не може дозволити собі жодного дня спочивати на лаврах і робити помилку, переоцінюючи себе. Інакше їй знову загрожує на можливих дострокових парламентських виборах цієї осені доля позапарламентської опозиції. Обоє співголів HDP, Селахаттін Демірташ і Фіген Юксекдаг, повинні усвідомлювати, що "позичені" голоси від усіх партій включно з АКP допомогли їм досягнути цього успіху. Занадто великим був спротив планам Ердогана в усіх прошарках населення, "зацементувати" свою владу та віддалити Туреччину від плюралістичної демократії.
HDP ще мусить довести закріплену в її назві претензію бути демократичною партією усіх народів. Вона має переконати людей, що вона не є політичною "рукою" воєнізованої організації - "Робітничої партії Курдистану" (РКК). Після смерті 40000 людей, які полягли у боях між РКК і силами турецької держави з 1984 року, ліві й праві націоналісти вичікують свого шансу, щоб знову вичавити "Демократичну партію народів" з парламенту.
Те, що HDP здобула майже стільки ж мандатів, скільки й націоналістична "Партія націоналістичного руху" (MHP), ультраправим важко перетравити. До фатальних наслідків для "Демократичної партії народів" (HDP) могла би призвести спроба за допомогою політичної тактики досягти звільнення лідера "Робітничої партії Курдистану" Абдулли Оджалана, котрий вже понад 16 років перебуває за ґратами.
Ердоган і "Партія справедливості й розвитку" мають тепер проковтнути гірку пігулку. А запал трьох досі опозиційних партій може стати небезпечним. Вони ж, зрештою, є тими, хто мають зиск від політичної зухвалості Ердогана та його політичної сили.