Росія - батьківщина слонів та автомату Калашникова
Після Другої світової війни в Радянському Союзі стартувала істерична боротьба з "космополітизмом". Вона, по суті, велася проти проникнення європейських цінностей до душ переможців, які зустріли закінчення війни в Європі - і побачили її. У підсумку цього протистояння майже всі світові досягнення науки і культури оголосили справою російських майстрів. Недобиті космополіти підпільно іронізували: "Росія - батьківщина слонів". Слони, за цією іронічною логікою, також виявлялися російським винаходом.
Оскільки історія Росії йде по колу, зараз ми знову опинилися на батьківщині слонів, і ця батьківщина наполягає, що вся історія Росії, без жодних припущень, священна і над нею краще не жартувати. Спирається це, як і за Сталіна, на військово-патріотичне виховання молоді. Одним із головних символів такого виховання стає пам'ятник Михайлові Калашникову, розробнику легендарного автомата АК-47, "зброї добра", як стверджують його шанувальники.
Я не знаю, що таке "зброя добра". Це набір порожніх слів. Це все одно, якби французи назвали гільйотину національним вихователем почуттів. Автомат несе смерть, а не добрі побажання, і щохвилини може обернутися і проти тих, хто його обожнює і звеличує. Уперше цей "автомат добра" застосовували за кордоном під час знищення Угорської революції 1956 року.
Автомат Калашникова - "видатний" російський бестселер. Він входить до озброєння 50 армій світу, його зображено на прапорі Мозамбіку та на монеті острова Кука. Хлопчиків в Африці нерідко при народженні називають - на щастя - Калашами. Автомат простий, надійний та безвідмовний - наче персонаж російської чарівної казки. Він, без сумніву, має натяк на російську ментальність в її ідеалі.
Разом з тим автомат Калашникова став предметом запеклих суперечок щодо його авторства. Деякі історики стрілецької зброї і опозиційні журналісти вважають, що малограмотний сержант з алтайської розкуркуленої сім'ї не міг самотужки розробити автомат і був, як поступливий комсомольський лідер на заводі в Іжевську, призначений на посаду конструктора. Як справжнього автора називають імена різних німецьких фахівців зі стрілецької зброї, вивезених після війни з окупованої Німеччини до Іжевська, зокрема Гуґо Шмайсера (Hugo Schmeisser), на автомат котрого дуже схожий АК-47. Десятки або навіть сотні фахівців з радянської окупаційної зони Німеччини працювали в Іжевську кілька років. Сам Гуґо Шмайссер, повернувшись до НДР, зізнався, що дав кілька порад щодо АК-47, після чого, як кажуть найбільш ворожі щодо легендарного Калашникова блогери, йому швиденько вкоротили віку під час операції на легенях.
Уся ця дискусія нагадує мені суперечки про авторство "Тихого Дону" - можливо, найкращої книги радянської доби. Як міг малоосвічений Шолохов написати в 20 з чимось років настільки геніальний роман? Калашникову не було ще тридцяти, коли він створив свій бестселер. Щодо Шолохова особисто я переконаний, що перші два (з чотирьох) томів роману - не його робота. В історії тоталітарних країн є страшні чорні діри великого ошуканства, які витікають з бажання міфологізувати дійсність. Про Калашникова ще довго не скажуть останнього слова: він чи не він автор автомата? Матеріали засекречені, а патріоти готові, як і щодо Шолохова, оголосити всіх тих, хто сумнівається, мерзотою.
До речі, Калашников, судячи з усього, був скромним провінціалом, який підтримував всі режими, які він пережив, з однаковою переконливістю. За вірність начальникам він став сам начальником - генерал-лейтенантом з двома золотими зірками Героя - та помер від старості у 94 роки.
Калашников - лише один з призначених борців проти світового зла. Останнім часом знову офіційно звеличуються герої сталінського пантеону, міфічні захисники Москви в 1941 році: 28 панфіловців, Зоя Космодем'янська, яка спалювала селянські хати в тилу ворога та була здана німцям місцевими селянами... В нинішню епоху новітньої мобілізації суперечки скасовані в ім'я прославлення батьківщини. Міфологія важливіша за правду, яка перебуває на службі в державі, як філософія - в середньовічній теології.
Колись мине й цей етап російської історії, знову Росію потягне до Європи, але пам'ятник Михайлові Калашникову з автоматом в руках, наче дитиною, залишатиметься в Москві ще довго. Щоправда, швидше за все він буде сприйматися нащадками не як зброя добра, а як російський бестселер, простакуватий вид стрілецької зброї, що нагадує російське село і російську гордість з усіма її слонами.
Автор: Віктор Єрофеєв, письменник, літературознавець, телеведучий, автор книг "Російська красуня", "Хороший Сталін", "Акімуди" та багатьох інших, кавалер французького Ордену Почесного легіону.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.