2018 рік став для України роком ухвалення важливих рішень: про створення єдиної православної автокефальної церкви, розірвання договору про дружбу з Росією й позначення в Конституції курсу країни на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Багато в чому ці рішення визначатимуть політичний порядок держави і в 2019 році, який буде непростим для країни, а точніше - для її майбутнього. Президентські, а за ними і парламентські вибори в 2019 році, повинні підтвердити вірність шляху, обраного президентом і Верховною Радою - на європейську та євроатлантичну інтеграцію.
Розрив відносин з Росією
Минулий рік став роком остаточного розриву з Росією. На початку 2018-го був запроваджений біометричний контроль для громадян РФ, які перетинають кордон з Україною. Потім Рада нацбезпеки і оборони оголосила санкційний список, до якого увійшли російські компанії і громадяни, причетні до агресії на Донбасі та в Криму. Наприкінці року Верховна Рада припинила дію Великого договору між двома країнами, а об'єднавчий собор ухвалив рішення про створення єдиної автокефальної православної церкви України.
Усі згадані вище рішення свідчать про те, що Україна остаточно вибрала свій шлях - до Європи. Відтепер питання, яке мучило українців кілька століть - Європа чи Росія, вичерпано. Ще рік тому здавалось неможливим отримання від Вселенського патріархату права на створення єдиної православної церкви України та звільнення від впливу РПЦ на українське православ'я. Ще навесні 2018 року президент Петро Порошенко намагався пояснити, що не на часі розривати Договір про дружбу і добросусідство з Російською Федерацією, оскільки це послабить позиції української держави в міжнародних судах. Однак восени ситуація кардинальним чином змінилася. Україна пішла на розрив з Росією.
У 2019-му не виключений розрив дипломатичних відносин між країнами і навіть закриття кордону України з РФ. В умовах агресії з боку Москви такі рішення будуть логічними і виправданими. Однак перешкодити цьому можуть проросійські сили, які планують збільшити свою присутність у Верховній Раді після парламентських виборів 2019 року. Втім, чи зможуть вони зупинити європейський експрес України, поки важко сказати. Є тільки надія на те, що цьому перешкодить суспільство.
П'ятий рік війни на Донбасі
Рік, що минає, на превеликий жаль, не став роком припинення війни на Донбасі. Ні "нормандська четвірка", ні мінська переговорна група в 2018 році не досягли очікуваного результату. Росія зберегла контроль на сході України. Як, втім, і в Криму. Більше того - Москва пішла на ескалацію конфлікту, де-факто заявивши про своє монопольне право на використання Керченської протоки і Азовського моря. Інцидент в Керченській протоці наприкінці листопада продемонстрував небажання Росії мирним шляхом вирішити "українське питання".
Стягування російських військових і техніки до кордону з Україною свідчить про одне - поруч з нами живе не зовсім адекватний сусід. Бряжчучи зброєю, Росія змушує українців вчитися жити в умовах війни. На календарі не 2014-й, а 2019-й рік.
Українська армія отримала бойовий досвід, стала більш сильною і мобільною. Саме через агресію РФ українці знову стали з повагою ставитись до військових та їхніх родин. Вони навчилися говорити їм "дякую" не тільки на парадах, але і в звичайному житті.
Важко сказати, чи дійсно Росія планує проведення наземної операції в Україні. Але одне можна сказати з певністю: якщо це трапиться в 2019 році, армія РФ отримає гідну відсіч не тільки від військових, які протягом п'яти років утримували позиції на сході країни, а й від пересічних громадян. Україна давно вже живе в стані війни. Мабуть, Путін цього недооцінює. Україна, справді, - не Росія.
Президентські вибори в Україні
31 березня 2019 року в Україні мають відбутися чергові президентські вибори. Команда нинішнього глави держави, схоже, починає втілювати в життя сценарій Бориса Єльцина зразка 1996 року. Тільки роль Зюганова у нинішній президентській кампанії Петра Порошенка можуть зіграти Юлія Тимошенко або Юрій Бойко. Політтехнологи адміністрації президента намагаються представити їх як "агентів Москви", ставлячи, в свою чергу, знак рівності між Порошенком і Україною. Мовляв, не буде Порошенка-президента, не стане й української держави.
Така постановка питання відверто маніпуляційна. Мета - змусити виборця віддати свій голос на користь Петра Порошенка. Тим часом соціологічні опитування свідчать про досить скромний рейтинг нинішнього глави держави. Понад 40 відсотків опитаних українців поки що не визначились зі своїм вибором. Це, за великим рахунком, і є оцінка діяльності президента України. Нинішня влада - непереконлива в своїх діях.
Чи означає, що з відходом Петра Порошенка з президентського поста, Україна припинить існування як держава, як про це говорять політтехнологи з його оточення? Звичайно ж, ні. Хто б не переміг - Тимошенко, Гриценко чи той же Зеленський, українці вимагатимуть від нового глави держави рішучих дій. Не обіцянок і створення паралельної реальності, а серйозної боротьби з корупцією, здійснення економічних реформ і припинення війни. Ці ж питання стоятимуть і перед Порошенком, якщо він вдруге буде обраний президентом України. Українці чекають на зміни.
Автор: Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач. Видав кілька книг про українських політиків. Автор щотижневої колонки на DW.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.