Офіс генерального прокурора України після оприлюднення аудіозаписів, на яких нібито зафіксовані телефонні розмови експрезидента України Петра Порошенка і колишнього віцепрезидента США Джо Байдена, 20 травня відкрив кримінальне провадження про державну зраду і зловживання владою. Днем раніше ці записи оприлюднив депутат Верховної Ради Андрій Деркач.
Від "плівок Мельниченка" до "плівок Деркача"
В історії з публікацією телефонних розмов з голосами, схожими на голоси Порошенка і Байдена, цікаві не так самі записи, як людина, що їх оприлюднила. Андрій Деркач - випускник Вищої школи КДБ в Москві, син колишнього голови Служби безпеки України (СБУ) Леоніда Деркача.
Деркач-старший на початку 2000-х став фігурантом "касетного скандалу", коли в президентському кабінеті були зроблені так звані "записи Миколи Мельниченка". У підсумку Леонід Деркач змушений був піти у відставку з посади голови СБУ, а Леонід Кучма, звинувачений у причетності до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, потрапив під сильний вплив Російської Федерації.
Розмови вищого керівництва країни в кабінеті Кучми, нібито зафіксовані Мельниченком, на жаль, до масових посадок чиновників не призвели. Слідство спочатку вимагало у колишнього майора держохорони записувальний пристрій, потім - наполягало на ідентифікації голосів, що звучать на плівках, у підсумку - обмежилося тюремним терміном для вбивці журналіста, колишнього генерал-лейтенанта Олексія Пукача. З тих пір жодна публікація аудіозаписів розмов за участю українських політиків не була причиною для відставки або кримінального переслідування.
Читайте також: Скандал з "плівками Деркача": сліди ведуть до Вашингтона і Москви
Як потомствений кедебіст Андрій Деркач цілком свідомий того, чим може завершитися ініційований ним скандал. Досить плутана розповідь про те, де він взяв записи телефонних розмов з голосами, схожими на голоси Порошенка і Байдена, розрахована, вочевидь, на простачків.
За версією сина ексглави СБУ, матеріал потрапив до його рук від журналістів-розслідувачів, а самі записи в 2015-2016 роках робив нібито п'ятий президент України Петро Порошенко. У це можна було б повірити, якби не минуле Андрія і Леоніда Деркачів, пов'язане з КДБ. І якби не йшлося до того ж про експрезидента України і колишнього віцепрезидента США в рік виборів американського президента.
У чому звинувачують Байдена і Порошенка
Андрій Деркач стверджує, що оприлюднені ним матеріали свідчать про вплив Джо Байдена на Петра Порошенка. Йдеться про два епізоди: відставку генерального прокурора Віктора Шокіна, що розслідував справу компанії Burisma, до якої був причетний син ексвіцепрезидента США Хантер Байден; і про зміну українського уряду в 2016 році. Тоді йшлося про надання Україні кредиту в розмірі 1 мільярд доларів.
Деркач наполягає на тому, що в обох випадках йдеться про факти міжнародної корупції, державну зраду на вищому рівні і зовнішнє управлінні з боку США. Хоча про ці історії було відомо ще в 2018 році, коли сам Джо Байден в Раді з міжнародних відносин США розповідав про ультиматум офіційному Києву звільнити, як він висловився, "сучого сина" Шокіна.
Зараз Байден і Порошенко всі звинувачення Деркача заперечують. Представник передвиборчого штабу ексвіцепрезидента США Ендрю Бейтс стверджує, що опубліковані записи сильно відредаговані. А Петро Порошенко наполягає на тому, що розмова була сфабрикована для дискредитації України, і що це - спецоперація Росії за участі адміністрації президента Зеленського. Мета - змінити зовнішньополітичний вектор української держави із західного на проросійський. Якщо це так, то участь випускника Вищої школи КДБ виглядає в цій історії цілком логічною.
Поставити остаточну крапку в цьому скандалі, вочевидь, може міжнародна фоноскопічна експертиза аудіозаписів. Якщо Порошенко і Байдену нічого боятися, то що заважає їм довіритися фахівцям і довести, що записи були сфабриковані? Відповідь нібито лежить на поверхні. Але тільки в тому випадку, якщо Порошенко і Байден щирі у своїх заявах і їм немає чого приховувати від громадськості.
Український слід у внутрішній політиці США
За останні чотири роки Україна двічі потрапляла в неприємні історії, пов'язані з американською внутрішньою політикою. У 2016 році під час президентської кампанії в США в Києві були оприлюднені фрагменти з так званої "амбарної книги" Партії регіонів. Вони нібито свідчили про те, що глава виборчого штабу Трампа Пол Манафорт свого часу отримував грошові кошти за свої послуги від команди Віктора Януковича. В результаті Манафорт змушений був піти у відставку, а його шеф після перемоги якийсь час зачаїв образу на офіційний Київ.
За три роки після цього президента Трампа звинуватили в тиску на президента Зеленського. Телефонна розмова, під час якої нинішній господар Білого дому наполягав на продовженні розслідування щодо сина Байдена в Україні і ставив в залежність отримання Києвом чергової допомоги, запустила механізм імпічменту президента в США. Трамп виграв. Програв Зеленський. Показово, що тоді українська Генеральна прокуратура не звинувачувала президента України в державній зраді. Хоча, напевно, і могла б, з огляду на обіцянки Зеленського через "свого" прокурора повернутися до справи Байдена-молодшого.
У нинішньому, третьому скандалі за участі України удару завдано по конкуренту Трампа у виборчій кампанії 2020 року - Джо Байдену. І, звісно ж, по політичному опонентові Зеленського - Петру Порошенку. Обидва перебувають в опозиції до влади, обидва були і залишаються впливовими політиками в своїх країнах.
І те, що Офіс генерального прокурора України відкрила кримінальне провадження після публікації аудіозаписів Деркача, а Володимир Зеленський взявся публічно коментувати цю справу, свідчить, що команда нинішнього українського президента намагається "підвісити" Порошенко справою про держзраду. Вийде у "слуг" нейтралізувати п'ятого президента України чи ні - важко сказати. Але ось те, що адміністрація Зеленського може зіпсувати відносини з американськими демократами, - очевидно.
Адже де-факто офіційний Київ виступає сьогодні на боці Дональда Трампа. І якби-то після президентської кампанії Володимиру Зеленському не довелося вибачатися перед Джо Байденом. Адже це не просто відносини між двома політиками. На кону - відносини між двома країнами, одній з яких так необхідна підтримка американських республіканців і демократів у протистоянні з Росією.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.