Що тут ще можна так активно обговорювати після того, як британці вирішили покинути Європейський Союз? Справді, привід сумувати є. Адже прикро, що ми втратили щось, що любили. Хоча британці завжди були такими собі чорними вівцями у європейській родині: норовливими, незручними, з дратівливою пристрастю до чіплянь. Та попри все, сумно, коли хтось ось так відвертається.
Однак знову-таки, з цим тепер щось треба робити. Що й намагаються Анґела Меркель, Франсуа Олланд і Маттео Ренці. Не випадково саме ця трійця зустрілась у Берліні, щоби підготувати саміт Європейської Ради в Брюсселі. Німеччина, Франція та Італія є засновниками структури-попередника ЄС - Єдиного економічного простору, і вони також є трьома найбільш густо населеними країнами, які входять до цього об'єднання. Отже, кожна з них у цій історичній кризі в ЄС несе особливу відповідальність.
Показати чіткі межі
Після фактичного виходу Великобританії політичну вагу в ЄС доведеться заново перерозподілити. Німеччині, Франції та Італії дістанеться керівна роль.
Це означає, передусім, що ці три країни мусять показати решті 24 державам ЄС спосіб, як спільноті реагувати на майбутній вихід Британії та як готувати його. Зберігати спокій - це одне, а ось не дати родині розвалитись - інше.
Чіткі заяви в бік Великобританії - це вже непоганий початок. Є абсолютно правильне розпорядження про те, що Сполучене Королівство й надалі зберігає всі свої права та обов'язки як член ЄС, навіть якщо британський уряд збирається подати заявку про вихід з ЄС за статтею 50 Лісабонської угоди. Так само правильно й важливо відмовитися від будь-яких неформальних або формальних позапланованих переговорів і домовленостей. І тут нема про що сперечатись! Тільки так і більше ніяк.
Обурливі претензії
Шокує те, що британці, з одного боку, насправді хочут розпочинати переговори про вихід з ЄС, але при цьому намагаються зберегти чимало переваг членства в спільноті, однак не мати жодних зобов'язань. Це не лише обурливо, але й безвідповідально. Той, хто робить подібні заяви, мусить знати, що ЄС подібного ніколи не може дозволити й не дозволить. Це має стати попередженням для інших. Всередині Євросоюзу нині вкрай неспокійно, і є чимало відцентрових політичних сил. В інших країнах ЄС теж може виникнути бажання полишити спільноту.
Британці мусять, втім, пам'ятати, що їхній острів з економічних причин залежить і в майбутньому від тісних стосунків з ЄС. Це передбачає великою мірою обопільні поступки. І нікому не подобається мати справу з нахабно активними партнерами. Особливо, коли 27 країн не мають єдності щодо того, чи провчити британців, чи підійти до ситуації цілком прагматично. І про це також говоритимуть у Брюсселі.
Нові шляхи
Анґела Меркель і її колеги з Парижа й Рима хочуть піти прагматичним шляхом. І вони воліють показати Євросоюзу та його громадянам нові перспективи. Трійка лідерів у Берліні заявила, що це навчить європейців краще передбачати майбутнє, серйозно сприймати проблеми, допоможе стати прозорішими, швидшими й гнучкішими. Нові імпульси слід закріпити на законодавчому рівні, щоби створити більше робочих місць для молоді, краще захистити зовнішні кордони ЄС і прискорити економічне зростання. ЄС мусить стати Європою дитячих садочків, музеїв і культурної спадщини, а не лише Європою банків.
Гарні слова, але за ними мусять бути дії. Сприйняти Brexit, тобто вихід Британії, як шанс - найкращий спосіб впоратися зі втратою. В кожному кінці є початок чогось нового. Це так банально звучить, але так заслуговує на увагу. І якщо все вийде, тоді, британці зрештою й самі запитають, чому вони 2016 року вирішили саме так, а не інакше.