Угода з Туреччиною має свою ціну
Звісно ж, це шантаж. Турецький уряд прямо погрожує, що більше не прийматиме біженців з Греції, якщо ЄС не надасть турецьким громадянам право безвізового в'їзду. Але у такій ситуації завжди є дві сторони: шантажист та той, хто піддався на шантаж. Уряд Ердогана мав щось отримати за свої поступки Європі - навіть якщо зараз багатьом європейцям важко сплатити ціну цих поступок.
Побачили тільки зараз антидемократичну політику Ердогана?
Європейці не повинні робити вигляд, що тільки зараз через візовулібералізацію вони побачили, що Туреччина за Ердогана далеко відійшла від шляху демократії. Якби вони читали свої щорічні звіти про поступ Туреччини як кандидата на вступ до ЄС, то давно б уже знали у деталях про всі ці проблеми. Але босфорського автократа приймали в порядному товаристві рівно стільки, скільки потрібно було, аби домовитись з ним про біженців. Внутрішньополітичний тиск у деяких країнах ЄС - включно з Німеччиною - був такий великий, що уряди були готові не помічати плями на демократичному костюмі Ердогана.
Подивіться на цю ситуацію ще раз, з іншого боку: Туреччина вже прийняла приблизно два мільйони сирійських біженців, хоч багато хто з них і живе у жахливих умовах. Так чому ж турки мали погодитися прийняти ще більше сирійців, якщо вони нічого за це не отримають? Обіцяні європейцями три мільярди євро не потраплять до державного бюджету, а будуть спрямовані на покращення умов життя біженців. Що ще могло би стимулювати турецький уряд, крім політичного тріумфу - здобуття роками очікуваного безвізового режимуз ЄС?
Туреччина не примушувала європейців укладати угоди щодо біженців під прицілом пістолета. Навпаки: це була відчайдушна спроба Анґели Меркель запобігти розвалу Європи через кризу біженців. Вона пережила неприємні спільні з Ердоганом виходи до преси і, звісно ж, знала, що ця угода матиме свою ціну. Тепер її колеги по партії не повинні поводитися як політичні незайманці та вимагати, щоб Туреччині не належить "жодних бонусів через біженців". Звісно ж, належить! Як же інакше?
Угода з Туреччиною щодо біженців була помилкою
Тепер у Брюсселі закликатимуть до співпраці з Туреччиною, щоб позитивно вплинути на її політику. Добре, якщо таким чином вдасться зберегти надію. Але можна бути також реалістами та визнати, що Туреччина дрейфує у недемократичному напрямку після років неуважності з боку ЄС. І що тепер за цим доводиться безпорадно спостерігати.
Тут не має бути різноголосиці: Європа повинна з ранку до ночі критикувати порушення прав людини, переслідування курдів, атаки на медіа. Вона має також чинити політичний та економічний тиск на Ердогана, щоб приборкати його диктаторські тенденції. І вона не повинна була за цих умов укладати з Туреччиною угоду щодо біженців. Це брудна угода. І це доказ недієздатності Європи, яка не здатна прийняти хоча б таку ж кількість сирійських біженців, як Туреччина. Але заднім числом висловлювати сумніви в демократичності Анкари - це просто лицемірство. Хто замовляє, той оплачує рахунок, - це правило діє і в політиці.