"Démission de courtoisie" - із французької це перекладається як відставка з ввічливості - це опис того, що зазвичай відбувається у Франції після парламентських виборів. Прем'єр відправляє своїх урядовців у відставку, а потім, іноді з незначними змінами, знову призначає їх. Формальність, аби врахувати імовірні нові результати виборів. Так само мало бути і цього разу. Але із ввічливістю те, що зараз відбувається у Франції, має небагато спільного. Адже ідеться про довіру.
Четверо міністрів мусили залишити уряд, серед них троє із соціал-ліберального "Демократичного руху" під керівництвом політичного ветерана-центриста Франсуа Байру. Він сам ще на посаді міністра юстиції оголосив про подання на розгляд закону щодо "морального покращення політичного життя" чи, якщо менш помпезно, антикорупційного закону. Це було якраз у дусі лінії молодого президента, який заявив, що хоче розібратися з безсоромним відчуженням грошей платників податків і використанням владних посад для збагачення - власного або ж оточення.
Але проблема в тому, що вся партія Байру перебуває нині у полі зору слідчих. Їх підозрюють у розтраті грошей ЄС задля фінансування партійних справ. Власне, ці речі мають бути суворо розділеними. У попередніх урядах це могло вважатися дрібницями. У порівнянні з тим, що собі дозволяв кандидат у президенти від консерваторів Франсуа Фійон, який дав своїй дружині "заробити" мільйон євро за роботу, яку досі не змогли підтвердити, так воно і є.
Але Еммануель Макрон виступив з обіцянкою покласти цьому край, тому за цим його й мають оцінювати. Тож логічно, що молодий президент, який тримає свій Кабінет на дуже короткому повідку, тепер має вдатися до рішучих заходів. Власне, він не може інакше. Надзвичайно низька явка виборців на парламентських виборах показує, що політична втома багатьох французів за одну ніч не зникне. Навпаки, праворуч і ліворуч "Національний фронт" і "Нескорена Франція" лише вичікують перших хибних рухів уряду, щоб знову повною мірою використати радикальний потенціал французьких виборців. Якщо Макрон не хоче від самого початку влізти в таке ж елітарне корупційне болото, як і його попередники, він повинен діяти рішуче.
Але все одно ситуація є негарною для президента. По-перше, негарно виглядає, коли про справи окремих міністрів стає відомо лише тоді, коли вони вже перебувають на посадах. Тоді запитуєш себе: а чи справді ретельна перевірка потенційних проблем перед призначенням Кабінету - це так складно? По-друге, у Макрона поволі закінчуються можливості для вибору досвідчених і "чистих" міністрів. Від "Демократичного руху", мабуть, не варто більше нічого очікувати, адже навіть їхній шеф мусив піти. Президент де-факто втратив коаліційного партнера. Він тепер мусить заповнювати ці прогалини із власних лав. Але це буде непросто, оскільки там більше половини людей є політичними новачками. І хоча в такий спосіб Макрон і виконає свою обіцянку оновлення, водночас рівень компетентності буде не дуже високим.
Коаліцію зруйновано, але довіру збережено
Президент сам останніми днями міг бути роздратованим тим, що взагалі пішов на союз із "Демократичним рухом". Адже він одержав більшість у Національних зборах і без Байру та компанії. Вона, мабуть, могла би бути ще більшою, якби його партія "Республіка на марші!" не відмовилася від своїх кандидатур на користь партнера. Але кілька тижнів тому Еммануель Макрон ще, мабуть, думав, що разом зі своєю юною партією залежить від союзу із соціал-лібералами.
З іншого боку, краще жахливий кінець, ніж жах без кінця. Співпраця була би, мабуть, і без того непростою. Тепер у Макрона вільніші руки, навіть якщо більшість і зменшилася через втрату партнера. Але для президента має бути чинним: краще мала більшість, аніж втрата довіри.