Цинік Асад
У повітрі знову винищувачі російських ВПС. Їхні ракети націлені на Алеппо, регіональний центр півночі Сирії, східна частина якого досі залишається під контролем терористичного угрупування "Ісламська держава" (ІД) та інших груп джихадистів. Попри досягнення наприкінці лютого угоди про припинення вогню між сирійським урядом та опозицією, джихадистські угруповання, вочевидь, її не дотримуються.
Очікується, що з часом джихадисти відступлять та зазнають чергової поразки. І це тішить. Менш радісним є той факт, що взяття Алеппо, яке відбудеться у найближчому майбутньому, знову посилить режим сирійського президента Башара Асада. Можливо, що Асад самостійно відмовиться від влади та піде у відставку на умовах, які б зберегли його обличчя. Вірогідно, на перемовинах щодо мирного врегулювання у Сирії, які починаються 13 квітня, порушать і цю тему - щонайменше, неофіційно.
Занепад політичної культури
Залишається питання, хто від цього виграє? Власне, з відходом Асада від влади повинна змінитися не лише вся його команда, але й політична культура країни. Утім, після того, як Сирією більше 40 років керувала сім'я Асадів, такі надії видаються ілюзією.
Саме батько й син Асади винні у безпрецедентному занепаді політичної культури - озлоблення та жорстокість політичної поведінки, які провокують аналогічну реакцію. Найбільш очевидний приклад - джихадисти, яким режим оголосив війну.
"Священна війна" як мінімум з початку 2000-х стала зручним інструментом відстоювання інтересів режиму Асада. Із початком військової операції США у Іраці Дамаск перекинув до країни-сусіда сотні джихадистів.
Гучні "Синджарські записи", які американські солдати виявили у 2007 році у однойменному місті на півночі Іраку, містили анкетні дані 606 джихадистів, які проникли до Іраку з Сирії у серпні 2006 - серпні 2007 року. Навчання у відповідних тренувальних таборах вони також пройшли у Сирії. Розрахунок був таким: американці мали наштовхнутися на такий опір у Іраку, щоб навіть і не думали після вторгатися у Сирію
Джин із пляшки
Режим Асада знову випустив джихадистського джина з пляшки навесні 2011 року, коли по всій країні спалахнули протести. Наприкінці травня 2011 року уряд Асада оголосив амністію, завдяки якій на волю вийшли найкривавіші джихадисти. Розрахунок тут такий: показати демократичне повстання народу як джихадистський заколот.
План спрацював: екстремісти-суніти з кримінальним минулим накинулися, перш за все, на шиїтів, а також на християн - через це вони й чути нічого не хотіли про співпрацю з сунітами.
Мета одна - утримати владу
Водночас режим нападав і на мирних сунітів з такою жорстокістю, що джихадисти по всьому світові звернули уваги на страждання своїх братів по вірі - і в підсумку перетворили секулярне повстання на джихадистське. Тепер режим міг представити себе сирійцям та світові як захисника від сунітського екстремізму.
Цей цинічний розрахунок уже вартував життя сотням тисячам сирійців. Режим мириться з цим. Свавільно і свідомо приносить у жертву власне населення задля єдиної мети - утримати владу. Скільки громадян мають загинути для цього, для Дамаска не має жодного значення. Тож в Алеппо один диявол бере гору над іншим.