Чому Бундестагу варто визнати геноцид вірмен
Є гарна єврейська мудрість. "Прагнення забуття подовжує вигнання, ключ до спокутування - у пам'яті". Федеральний президент Ріхард фон Вайцзеккер озвучив її у незабутній промові до 40-ї річниці кінця Другої світової війни 8 травня 1985 року в Бундестазі, який тоді ще засідав у Бонні.
Треба знатися на своїй історії. Це стосується як кожної окремої людини, такі і цілого народу. Кілька днів тому це підтвердили канлерка Німеччини Анґела Меркель та президент Франції Франсуа Олланд на могилах загиблих у Вердені.
Це висловлювання, цей заклик до належної згадки можна з повним правом віднести і до питання долі мало не півтора мільона вірмен, яких сто років тому винищили в Османській імперії. Це був геноцид, внаслідок якого з квітня 1915 року загинули сотні тисяч людей, переважно православних християн. Вірмени, сирійці, ассирійці, понтійські греки.
"Їхня доля - історичний приклад масового знищення, етнічних чисток, вигнання, геноциду, того, чим так жахливо відзначилося двадцяте сторіччя", - йдеться у офіційній заяві Християнсько-демократичного союзу (ХДС) та Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН).
Бундестаг також говоритиме про "геноцид" - за підтримки ХДС, СДПН та Зелених. І це добре. Впродовж багатьох років у німецькому парламенті точились дебати про події 1915-16 років. Минулого квітня голосування щодо цього перенесли на рік, на перший четвер червня. Термін "геноцид" міститься й в офіційній назві проекту документу.
"Ганебна німецька роль"
При цьому в документі виразно (і чіткіше, аніж раніше) порушується й питання німецької ролі в цих подіях. "Бундестаг висловлює шкоду в зв'язку з ганебною роллю Німецького Рейху, який був військовим союзником Османської імперіїі,попри однозначну інформацію, … не намагався зупинити ці злочини проти людяності". Що ж означає таке повернення до теми минулого? Воно показує, що жирні лінії історії не можуть бути стертими ані роками, ані десятиліттями. Кривавими доказами цього слугують конфлікти в Сирії та Іраку.
Невеличка деталь демонструє, що німецький парламент дорогою пам'яті хоче досягти і нормалізації. 10 жовтня 2009 Туреччина і Вірменія підписали протокол про встановлення дипломатичних відносин та відкриття кордону. Цей момент відзначили тоді як крок до нормалізації історично ускладнених зв'язків. Але протоколи так і не були ратифіковані. З обох сторін. Бундестаг закликає і вірмен, і турків до ратифікації, щоб на місці одного з традиційних конфліктів нарешті постало щось нове.
Слід визнати, що Бундестаг ухвалює своє рішення в зовсім непідходящий для цього момент, враховуючи нинішні реалії зовнішньої політики. Це і справа німецького коміка Бемерманна, який склав сатиричного вірша про президента Туреччини Ердогана, і угода щодо біженців між Анкарою та Брюсселем, і - як її частина - безвізовий режимз Євросоюзом для турків.
Стати в позу
Але в тому, що зовнішньополітичні обставини так часто є складними, винна й турецька сторона. Погрози, про які кажуть окремі депутати, уже не спрацьовують ні там, ні тут. Йдеться не про вину нащадків, але про їхню відповідальність: знати не лише звитяжні періоди власної історії, але і її лихі години. І потім просто йти до того, що "ключ до спокутування - у пам'яті". Пам'ятьнесе свободу.
І добре, що Бундестаг нагадує про це як німцям, так і туркам.