Це літо не було особливо вдалим для президента Франції Еммануеля Макрона. Спроба надання офіційного статусу "першої леді" його дружині провалилась та наразилась на негативні відгуки у ЗМІ. Те ж саме стосується витрат на візажистів, які причепурюють обличчя президента перед виступами на телебаченні. Його популярність під кінець літа впала до свого найнижчого рівня. Але насправді це лише квіточки. Проте вони вказують на те, з яким роздратуванням французи спостерігають за своїм молодим президентом. Реформа ринку праці засвідчить, чи здатний він до управління країною, та вирішить долю його політичного виживання.
Макрон має шанс на реформи
Попередники Макрона - консерватор Ніколя Саркозі та, насамперед, соціаліст Франсуа Олланд - з тріском провалили власні спроби реформувати застаріле законодавство, що регулює ринок праці. Перший не зміг протистояти тиску з боку вуличних акцій протесту, а другий розмивав реформи, допоки повністю не втратив підтримку в усіх прошарках суспільства.
Соціалістична партія Олланда заслужено отримала низький результат на виборах. І оскільки правий табір є роз'єднаним, а республіканці втягнуті у протистояння з правоекстремістами з "Національного фронту", то Макрон насправді мав тимчасово вільний політичний шлях до своєї мети. Хоча його депутати виявились вразливими до помилок та скандалів, проте вони забезпечують президентові впевнену та стабільну парламентську більшість.
Профспілки борються за власне виживання
Крім того, зменшився вплив профспілок. Хоча поміркована профспілка "Французька демократична конфедерація праці" (CFDT) після багатомісячних переговорів з урядом і відхилила запропоновану ним реформу, проте вона не хоче виходити проти неї на вулиці. Але радикальніше налаштовані представники профспілки "Всезагальна конфедерація праці" (CGT) вже б'ють на сполох та хочуть у середині вересня знову вивести французів на барикади.
Проте, при цьому вони, мабуть, турбуються не так про захист працівників, як це ними проголошується, як про своє власне майбутнє. Профспілка лівого спрямування CGT втрачає своїх членів та вплив. Загалом лише близько 11 відсотків французів є членами профспілок. Тут більше галасу, ніж представлення інтересів великої кількості працівників. Нікого не повинні нажахати море червоних прапорів та висока готовність влаштувати скандал - радикальні профспілки представляють лише невелику меншість французів.
Все ж, вони отримали підтримку з боку лівих соціалістів під керівництвом Жан-Люка Меланшона. Він представляє єдину на даний момент діючу опозиційну політичну силу і завоював 17 відсотків голосів виборців. Його більшовицький фурор і бойову міць не треба недооцінювати.
Але навіть якщо у вересні у Парижі жбурлятимуть каміння і зупиниться громадський транспорт - Еммануель Макрон зобов'язаний з цим впоратись. Більшість французів не вийдуть на вулиці, і багато хто з них хочуть також втілення реформи у життя. При цьому президент повинен доносити власну точку зору до людей. Манери Юпітера та ритуальна піднесеність над буденністю вже вилазять йому боком. Він повинен постати безстрашним, як під час виборчої боротьби, та шукати контактів з підприємствами та працівниками, навіть якщо при цьому його освистуватимуть та лаятимуть.
Реформи дуже запізнились
Французьке законодавство, що регулює ринок праці, є монстром. Багато сотень сторінок товстезних кодексів мають бути викинуті на смітник. Дивом є те, що на тлі цих зашкарублих законодавчих рамок у Франції взагалі ще лишились якісь робочі місця. Тому правильним є те, що свою реформу Макрон насамперед націлює на малі та середні підприємства. Спершу він має полегшити їм життя, і тоді вони матимуть великий потенціал для створення нових робочих місць.
Тут не йде мова про кінець соціальної держави та прав працівників у Франції, це є пропагандою. Йдеться про колективні трудові договори, більший простір для приватних підприємств, певне послаблення закостенілих норм про захист від необґрунтованого звільнення. До цього часу працівники у Франції розділялись на дві категорії: ті, які мають законодавчо ідеально захищені робочі місця, та ті, які мають тимчасові трудові договори та не мають жодних шансів отримати "вхідний білет" у цю систему. Свідченням її неефективності є високе безробіття на рівні 10 відсотків, яке роками зберігається у Франції.
Успіх Макрона залежить від успіху реформи
Для президента ставки максимальні. Він повинен виграти цей перший раунд протистояння та зробити реформу успішною. Інакше вже через якихось півроку він перетвориться на "кульгаву качку" на посаді президента. Під час своєї нещодавньої поїздки до Східної Європи Макрон поскаржився, що Франція не підлягає реформуванню, а населення занадто вибагливе. З такими висловлюваннями слід бути обережними - про це можна думати, але не говорити вголос, бо це лунає зверхньо.
А загалом власна пиха є великою небезпекою для французького президента. Він повинен засукати рукави та ринутись у цю метушню, навіть якщо вважає, що стоїть вище цього політичного рукопашного бою. Цьому француз може повчитись у Анґели Меркель (Angela Merkel): ніколи не треба п'яніти від власної влади та завжди міркувати тверезо. Інакше Еммануель Макрон може дістати носа вже у першу свою президентську каденцію.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.