Здається, доказів проти Росії задосить. Спецслужби Нідерландів, Великобританії та Швейцарії називають імена, а іноді й чини російських агентів, причетних до хвилі кібернападів, скоєних останнім часом. Крім того, на атаки російських хакерів також нарікають американці, канадці, данці й австралійці.
Хоч, на перший погляд, закиди в бік Москви здаються трохи оркестрованими, ніхто не піддає сумніву, що насамперед саме російські агенти постійно вчиняють кібернапади на західні інститути, партії, підприємства та спортивні організації. Утім, Москва постійно заперечує ці звинувачення. Але робить це механічно, як набридливу вправу, і нерідко з цинічними натяками.
Чи є ще сенс у діалозі?
Захід теж не сидить на місці й вдається до заходів у відповідь. Він інвестує кошти у кібервійну, що вже точиться. І багато-хто питає: що ж криється за такою незвичною агресивністю Кремля? Що саме Москва ставить собі за мету? Адже спіраль санкцій і російських контрсанкцій, що дедалі швидше розкручується, - це шлях у нікуди. Зрештою, обидві сторони завжди залишаться в програші.
І на тлі дедалі більшого загострення напруженості між Сходом та Заходом небагато пуття й від форуму громадських організації ФРН та РФ під назвою "Петербурзький діалог", що цього року з 7-8 жовтня проводиться в Москві. Навіщо вести діалог, якщо зрештою бракує принципової політичної волі до плідної співпраці?
Захід і далі намагається розгадати, що саме стоїть за розбишацькими діями росіян. Впадає в око й те, що недавні атаки проводила передусім військова розвідка ГРУ. Тут також годі було не помітити, як по-дилетантському діяли ці шпигуни, залишивши по собі купу слідів, та навіть дозволивши застукати себе на гарячому.
На протести Заходу Москва реагує прохолодно. Така реакція нагадує часи "холодної війни". Але навіть тоді завжди було щось на кшталт базової довіри до супротивника. Зараз цього навіть близько немає. Відколи це почалось, важко з'ясувати. 2007 року президент Володимир Путін вперше звинуватив американців і Захід у створенні однополярного світу, ігноруючи інтереси Росії. Невдовзі розпочалася війна у Грузії.
Спроби перезапустити відносини з Москвою зазнали невдачі. Оголошені раніше наміри президента США Трампа щодо поліпшення відносин з Москвою наражаються на запеклий опір у Конгресі. Між тим політики на Сході та Заході дедалі більше говорять один про одного, ніж один з одним.
До чого тут видатки на оборону?
Чи замішане тут і питання грошей? Країни-члени НАТО збільшать свої витрати на оборону з огляду на недавні напади з боку Росії. А президент Путін фактично оголосив про намір урізати в 2019 році оборонний бюджет. Адже, щоб стимулювати слабку російську економіку, йому потрібно більше коштів. Від таких заяв російські генерали не радіють.
Тож вже зараз дехто припускає, що саме через задуми Путіна військова розвідка ГРУ провела останню хвилю масивних кібератак. Адже зростання напруженості завжди добре позначається на оборонному бюджеті. Інші стверджують, що Росія поводиться так, тому що Вашингтон вже остаточно вирішив різко посилити санкції наприкінці листопада. Як наслідок, Москві бракує стимулів поводитися добре.
Що б не стояло за новою агресивністю Росії, в якусь мить Кремль знову змушений буде дати задній хід. Адже покращення відносин - як в інтересах Росії, так і Заходу. Навіть альянс РФ з Китаєм не є справжньою альтернативою партнерству із Заходом, тому що Пекін завжди керується холодним розрахунком.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.