Дональд Трамп збирається визнавати результат виборів президента США лише у разі власної перемоги. А що ж, якщо він програє? Закликатиме до революції? На це запитання чіткої відповіді він не дає. Вочевидь, Трамп працює над бажаною роллю для себе після передбачуваної поразки на виборах: лідер опозиції поза парламентом та над партіями, голос "сердитого білого чоловіка", адвокат тих, хто потерпає від глобалізації.
Як прийшов, так і піде?
Багато хто думає: ну і нехай. Мовляв, після поразки "привид Трампа" зникне так само швидко, як і з'явився. Зрештою світ політики рухатиметься далі. Сьогодні, наприклад, навряд чи хтось може згадати про колишніх кандидатів у президенти США.
Та якби ж усе було так просто. Адже успіх цього популіста - симптоматичний. Розрив між багатими та бідними у США справді зростає, тоді як дедалі більшій кількості працівників платять настільки мало, що вони ледве можуть прогодувати власні сім'ї. У багатьох жінок взагалі немає вибору між кар'єрою та дитиною - вони мусять заробляти, інакше бракуватиме грошей.
Важко заперечити і те, що дороги, тротуари та залізниці США занепадають, тоді як мільярди витрачаються на війну. Гроші на нову зброю начебто завжди знаходяться, але не для ветеранів, які у злиднях вештаються центрами американських міст. Мало хто серйозно також заперечить і те, що сотні тисяч дітей - переважно темношкірі та латиноси - зростають у районах з настільки поганими школами, що фактично позбавлені шансу на успішну професійну кар'єру. Суспільна солідарність навряд чи зростатиме, коли заощаджують передусім на бідних.
На що хворіє Америка, відомо давно. Але демократи та республіканці настільки зав'язли у боротьбі за владу, що часу на реальне урядування геть бракує. Розчарування в елітах, як і у наслідках глобалізації, проклало шлях популістам трампівського штибу. Позірним аутсайдерам, які підмащують політиків з обох таборів десятиліттями, а тепер прагнуть боротися з корупцією.
Демократія під питанням
Чому Трамп небезпечний? Тому що він ставить під сумнів не лише результати демократичних виборів, але й саму демократію. Тому що він розпалює недовіру громадян до державних інституцій, посилаючись при цьому на батьків-засновників США (підписанти Декларації незалежності 1776 року та автори Конституції США 1787 року. - Ред.). Адже вони в свій час теж - хоча і з геть інших причин - скептично ставилися до центрального уряду.
Поки що соціальній злагоді у США ніщо не загрожує. Жодних ознак "повстання низів", яке роками пророчить німецька журналістка та авторка Інґе Клепфер. Більшість американців бачать трампівську гру наскрізь: спочатку провокуй страх, потім пропонуй спасіння.
Саме тому вибори президента США пройдуть так, що голки не підточиш, усупереч усім прогнозам. Новий очільник (а точніше, очільниця) Білого дому має, утім, швидко налагодити контакти: з політичними опонентами, з меншинами, з мільйонами співвітчизників, які хочуть брати участь в "американській мрії", проте досі залишаються на економічному узбіччі.