Лариса Денисенко: Де Леся?

Український календар. Звучить, звичайно, не настільки одіозно, як український глобус. Однак через перспективу розлучення робочого та офісного люду з вихідними днями - а це ж ой як шкода! - він знову в тренді. І люди починають вдивлятися у зміст того: хто, що і навіщо святкує в державі та за традицією.

Наближається 8 березня. Свято жіноче таке, але дамокловим мечем нависла над ним загроза, що зі святкових дат його приберуть. Потішать іншим - щоб народ не думав, що у березні відпочивати не доведеться, - введуть державне свято - Шевченківський день - 9 березня.

Великий Кобзар, безумовно, є знаковою для України особистістю, але хочеться разом з "Приватбанком" запитати: "А де Леся?"

Про важливість для правозахисного руху Міжнародного дня прав жінок писали мої колежанки та колеги у своєму зверненні. Вони наголосили, що 8 березня - знаковий політичний день, коли кожна жінка має нагоду вголос нагадати оточенню про те, що вона - рівноцінна, повноправна громадянка, особистість, Людина, яка має власні інтереси, потреби і права, які це суспільство зобов'язане поважати і дотримуватися.

Радянська влада, котра завжди декларувала рівність, але ніколи цю рівність не забезпечувала і не захищала, радо вихолостила правозахисний зміст цієї дати, нафарширувала його салатами, мімозою, шоколадками і м'якими іграшками, відколи у магазинах з'явилась справжня кава, то і кавою у ліжко.

Свято весни, жіночності і краси? Виходить, що згідно з цими штампами - чоловік просто не може бути прекрасним, бо не перебуває в колі обраної прекрасної статі.

Але корпоративному чоловічому люду на це байдуже - він завчасно закуповує тюльпани, крокуси та мімозу, цукерки, пухнасті серця та сонечка, щоб зранку кожна людина офісу жіночої статі не почувалася позабутою. Часто всім цим процесом порядкують бухгалтерки.

І це набагато простіше, ніж переглянути політику рівних можливостей компанії та ввести сітку рівних заробітних плат.

А жінки у цей день досі несуть пригощення: салати, торти, пироги, завершують то діло готувати поночі, тягнуть то все до офісів, бо як іще жіночно-прекрасно виявити вдячність за святковий тюльпан?

Священні корови

Відповідно до дат, визначених українським календарем, український святково-календарний світ виглядає як чоловічий.

Виняток становить День матері, що визначається як державне свято-робочий день.

Вводиться і нове державне свято-вихідний - День сім'ї. В це коло, припускаю, допускаються жінки та діти. Якщо у людини немає сім'ї, то це її проблема, її вибір, і хай навіть не мріє, що Держава зверне на неї увагу, хіба що введе ще один податок: на безсімейність. Який тобі ще вихідний? Забагато персональної свободи.

Те саме стосується жінок, які не є матерями. Хочеш бути поміченою - зроби свій внесок до демографічного зростання нації. Виходить то в тебе чи ні, хочеш ти цього чи ні, можеш ти це чи ні - Державу це не обходить.

Жінко, виходь заміж та народжуй, тільки завдяки цьому ти станеш календарно-помітною. 

Між іншим, дзеркальної пошани чоловіку-батьку немає, тому чоловік може залишатися просто чоловіком. А якщо хоче додаткової пошани, треба послужити в армії - хоча вихідний День захисника України так чи інакше у свідомості стосується всіх чоловіків, цивільних та військових, а не прицільно захисників та, що не менш важливо, захисниць.

Зміщення фокусів

Свято-вихідні питання в актуальному їх обговоренні, утім, виходять за суто гендерні межі. Звичайно, День пам'яті і примирення 8 травня є дуже важливим днем. Але ж до цих пір залишаються живими люди, які здобули  важку перемогу над нацизмом. Тому чи виправдано зміщувати цей фокус? І проголошувати 8 травня вихідним, а 9-те, по суті, відправляти у тінь.

І як може бути державним святом День хрещення України-Русі? Мені важко збагнути це з точки зору частини третьої статті 35 Конституції України, де йдеться про те, що "церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова".

Але оскільки в календарі присутні інші християнські свята, щоправда, під більш адекватною парасолькою "традиційних", можу запропонувати внести зміни до статті 6 Конституції України, і тим самим визнати, що "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову та християнську".

А загалом, якщо бути чесними, треба розширювати палітру традиційних свят.

Новий рік, Різдво і Великдень. Замало!

Де День Святого Миколая? Де Водохреща? Де Меланки та Василя? Де Андрія? Де Івана Купали? Де всі Спаси? Вшанування Богородиці де? 

Де день української картоплі? Раніше цими днями якраз і були 1-2 травня, але все. Декомунізовано. Це що, сини Порошенка за нас всіх картоплю садитимуть?