Лариса Денисенко: Індикатор доброчесності

Джон Лок стверджував, що право власності є природним правом людини, яке держава повинна гарантувати і захищати та не дозволяти жодного його утиску. Цей англійський філософ часів Просвітництва писав, якщо людина відчуває утиск своїх природних прав, вона має право на повстання.

Сучасний британський історик Ніл Фергюсон у книзі "Цивілізація. Як Захід став успішним" розвиває думку Лока, оповідаючи історію двох Америк, куди спрямували свої кораблі Іспанія та Англія. На іспанському судні були конкістадори, на англійському - наймані слуги.

Перші мріяли про грабунок, золото та дорогоцінне каміння, котре можна було забрати, вишахраювати або відбити у аборигенів. Конкістадори були певні у своїй силі, вищості, вседозволеності та безкарності.

Другі ж вірили у чесну працю, котра дозволить стати добросовісними власниками, а згодом розраховували на те, що стануть законотворцями і зможуть представляти в державній владі інтереси інших - людей, таких як вони.

Тут можна згадати "міфологічну" кухарку і державу. Однак мені йдеться про інше.

Пазури корупції

Як правниця та лібералка я вірю в презумпцію невинуватості, бо вважаю її основою справедливого правосуддя. Але я не можу вимкнути у собі аналітику, логіку та здоровий сумнів, коли проглядаю декларації українських владників та владниць.

Я не можу не зважати на розслідування моїх колег та колежанок - журналістів.

Я знаю, які прогалини або ж які "новели" і як з'являлися в українському законодавстві. Я знаю, якими шляхами йшла правозастосовча практика.  

Я не можу закривати очі на корупцію, бо, на жаль, відсутність належної кількості кримінальних справ не означає, що корупції в країні немає. Вона майже не ховається. Вона нахабніє та дряпає усіх своїми пазурами.

Економічна та владна еліта України, що є достатньо змішаним поняттям за своєю сутністю, за умов неефективного слідства та залежного правосуддя, частої залежності медіа та непрозорості процедур, має за своєю спиною менше кримінальних справ, ще менше вироків, більше - підозр та суспільного несхвалення, сумніву щодо доброчесності набуття права власності.

Безумовно, є ті, хто працювали чесно, брали талантом, освітою, невпинною працею.

Безумовно, є ті, хто скористалися законодавчим хаосом, зв'язками, неетичною поведінкою, корупційними схемами, що залишилися недоведеними, фінансовими операціями, деякі з яких тільки зараз намагаються розплутати.

Бізнес багатьох побудовано на крові або ж як мінімум на несплаті податків.

Владу багатьом забезпечили недоброчесно набуте право власності і наша коротка виборча політична пам'ять, а також майже нездоланна наївна віра, що в житті все має бути, як у казці: полюбили, одружилися, добро почали наживати і померли в один день.  

Можливо, саме тому, основний удар після двох народних повстань, зокрема, й проти корупції, нелегального збагачення владників, теперішня влада спрямувала на громадських активістів, котрі забезпечують інституційні зміни в сфері антикорупційної діяльності. Вдарило по конкурсах. Вдарило по НАЗК, робота котрої блокувалася, зокрема й, коаліційними силами. Вдарило про правозахисних інституціях: омбудсмену та системі безоплатної правової допомоги.

Боротьба з корупцією якраз і покликана розібратися з походженням права власності, правомірністю статків, перевіркою доброчесності. Правозахист якраз і вимагає від держави бути позитивно-зобов'язаною та гарантувати  права і свободи.

Мені не хочеться нікого безпідставно ідеалізувати або ж обвинувачувати, але пріоритети реформ у країні - це не спрямовані зусилля на те, як запровадити декларування для антикорупційних або ж всіх громадських організацій, а проведення хоча б однієї реформи правоохоронних органів, зокрема - прокуратури. 

Українські конкістадори

Справжні реформи в країні - це не інформаційні антирейдерські компанії, що ними зараз займається міністерство юстиції, а визнання протиправності поведінки чиновників усіх рівнів і припинення маніпуляцій з доброчесно набутим правом власності, що відбувалося майже за всіх часів української державності, що відбувається і зараз. Є ті, хто постраждав. Наприклад, власники. Є ті, хто постраждав професійно. Наприклад, нотарі.

Перші намагаються вирішити питання будь-яким способом, котрий вважають прийнятним, щоб повернути майно. Другі мовчать, бо не вірять в правосуддя, не вірять в ефективну боротьбу з корупцією, переконані в тому, що з заявників перетворяться на "терпіл".

Неможливо звинувачувати людей за мовчання, хіба що пообіцяти правову допомогу та інформаційну підтримку зі свого боку. Але для людей замало таких гарантій, що я також усвідомлюю.

Якщо поставити питання, а чому в України поки не виходить бути успішною, можна відповісти: тут зростилися, вкорінилися та впевнилися у безкарності конкістадори.

Втім, на нашій землі все чудове росте. І в цьому наш порятунок, бо небайдужих в нашій країні багато, і саме вони попри всі складнощі входитимуть у представницькі органи, запроваджуватимуть реформи, будуть моніторити дії тих, хто продовжує конкістадорити, і, з усією повагою до презумпції невинуватості, не мовчатимуть.