Людмила Алексєєва: Росія віддаляється від цивілізації

У понеділок, 28 вересня, голова Московської Гельсінської групи (МГГ) Людмила Алексєєва отримала премію імені Вацлава Гавела. Рада Європи відзначила тим самим діяльність однієї з найстаріших у Росії правозахисниць. В інтерв’ю DW Алексєєва висловила свою думку щодо стану демократії в Росії.

DW: Вітаємо вас з отриманням премії. Що вона для вас означає?

Людмила Алексєєва: По-перше, для мене багато значить те, що це премія імені Вацлава Гавела. Я мала честь його знати, він був засновником "Хартії-77", з якої почався правозахисний рух у Чехословаччині. По-друге, цю премію мені дала Парламентська асамблея Ради Європи - у той момент, коли наша батьківщина сама себе віддаляє від Європи і всього цивілізованого світу.

Російському правозахисному руху, включно з радянським періодом, цьогоріч виповнюється 50 років. Я брала участь у цьому русі з самого початку і на власній шкурі знаю, в яких важких умовах доводиться працювати. Я переконана, що даючи цю премію мені, мали на увазі всіх, хто бере участь у правозахисному русі у нашій країні. Що я одна? Один у полі не воїн, як відомо.

Як ви оцінюєте стан демократії в Росії? Чи відбувся регрес у цьому відношенні?

Коли розвалився Радянський Союз, ми наче рушили до демократії. І якщо взяти конституцію, особливо її другу главу, де йдеться про права і свободи людини, то у нас прав і свобод нітрохи не менше, ніж у цивілізованих країнах.

Останніми роками ми пішли назад. Але це зрозуміло, адже моя країна за свою історію майже не знала періодів свободи. Цей період з 1987 року до середини 2000-х - мабуть, найбільш тривалий за весь час. Тим більше, коли розвалився СРСР, нам всі ці права і свободи дісталися майже задарма - адже Радянський Союз розвалився сам. А що легко отримуєш, то і легко втрачаєш. Ми свої свободи не завойовували. А от зараз ми повільно, болісно будемо її завойовувати.

Я, ймовірно, не доживу вже до того часу, коли Росія стане демократичною і правовою державою, але вона нею обов'язково стане. Тому що ми - європейська країна. І за географією, і за історією, і за релігією, і за культурою, і за освітою населення. І ми неминуче будемо і демократичною країною, і правовою державою! За себе я не дуже засмучуюсь, тому що кожен до чогось не доживе. Важливо, не до чого дожив, а як прожив. У мене щодо цього сумління чисте - я півстоліття добиваюся, щоб Росія стала країною, де поважають людину. І Росія буде такою державою, я впевнена.

Тобто помилково говорити, що в кінці 80-х, в 90-х люди в Росії більше прагнули до демократії, ніж зараз?

Люди думали тоді так: ось виженемо комуністів і заживемо, як в Америці. Декан економічного факультету МДУ Олександр Аузан нещодавно правильно сказав: мої співвітчизники тоді прагнули не до демократії, а до суспільства споживання, щоб дефіциту не було. Але це ще не демократія.

Ось ми стали суспільством споживання. Ми хоча б перестали голодувати, стояти у чергах за хлібом, картоплею, олією, що принизливо для людей. Тепер і про свободу можна подумати. Важливо, щоб люди зрозуміли, що телевізор бреше, і обурилися, що нам, дорослим людям, локшину на вуха вішають. Це буде шлях до прозріння.

Ви неодноразово потрапляли до списку найвпливовіших жінок в Росії. У чому полягає ваша впливовість?

Спитайте тих, хто включав мене в цей список. На мій погляд, я людина як людина.

Може, річ у тому, що ви здатні багато зробити у правозахисній сфері і тому потрапили до цього списку…

Знаєте, я дійсно відчуваю, що можу щось зробити. Це дивовижно. Я розумію, чому до мене добре ставляться коллеги. А ось чому до мене багато людей у владі добре ставляться, цього я пояснити не можу. Тому, що я говорю все, що я вважаю за потрібне - і DW, і Російській службі новин, яку здебільшого слухають прихильники "кримнаш", і своїм друзям. Усім кажу те, що думаю.

Може, справа в одній особливості: бабуся, яка мене виховувала, говорила, що якщо людина розмовляє ввічливо, то їй потрібно відповідати теж ввічливо. А якщо людина говорить грубощі, то з нею взагалі краще не розмовляти. Я нещодавно зрозуміла, що я так і живу все життя. Тому, коли на мітингах кричать, наприклад, "Росія без Путіна", я не приєднуюсь до цих криків, бо знаю, що більшість моїх співвітчизників за нього голосували. Чому Росія без Путіна? Вибори потрібні, а не кричати на мітингах. І коли я розмовляю з будь-яким чиновником, я собі ніколи не дозволяю сказати людині щось образливе. Це просто питання виховання. І зі мною більш-менш ввічливо розмовляють сильні світу цього.

У 2012 році ви залишали Раду з прав людини при президенті РФ (РПЛ), а потім повернулися. Чому ви повернулись, і чим ви займаєтесь в цьому відомстві?

Повернулась тому, що правозахисникам у нас стає все важче. І РПЛ - один з небагатьох майданчиків, де щось можна робити і можна бути хоча б частково почутим. Скоро я лечу до Москви, оскільки на 1 жовтня призначені збори РПЛ. на яких буде присутній президент. Таке буває приблизно два рази на рік. І я вибрала собі тему, з якою хочу цього разу виступити, - закон про іноземних агентів. Хоча МГГ, на щастя, до них не відноситься, але багато дуже гідних організацій опинились в цьому обурливому, несправедливому списку. Я хочу спроубвати переконати президента щось змінити у цьому відношенні.

У виступі я хочу поставити таке запитання: "Володимире Володимировичу, поясніть, чому, скажімо, якщо "Газпром" або якийсь підприємець знаходить кошти за кордоном, це вважається похвальним, це інвестиції. Наша держава теж позичає за кордоном, і це теж похвально. А коли некомерційна організація (НКО) отримує гроші за кордоном, чомусь вона вважається іноземним агентом, хоча ми робимо те ж саме і також в інтересах своєї країни. Чому така різниця?". Я не можу знайти відповіді на це питання. Не розумію, чому нам так не довіряють, чому так підозрюють, що ми шпигуни чи зрадники.

Як ви оцінюєте політику Росії щодо України, і чи можливий нормальний діалог між Москвою і Києвом?

Вважаю, що дуже важливо, щоб напряму між собою говорили громадяни Росії та України. Адже нам немає чого ділити, і ми повинні вести громадянську дипломатію - говорити про те, що ні українцям, ні нам ця війна не потрібна. І потрібно якось виходити з важкої ситуації

Як ви оцінюєте участь Росії в конфлікті на сході України?

Просто плачу. У нас, по-моєму, немає людини, у якої в Україні не було б родичів, друзів, улюблених місць. Це ніби рідні брати чи сестри між собою посварилися. Це абсолютно неймовірна, немислима ситуація, якої не має бути. Коли починаю про це думати або слухаю звістки звідти, починаю ревіти.

Ви не раз зустрічалися з канцлеркою Німеччини Анґелою Меркель. Вона вам допомогла у вашій правозахисній діяльності?

Коли вона зустрілася вперше з правозахисниками, це було чудово. Був прийом в німецькому посольстві. Туди запросили кілька керівників найбільш відомих правозахисних організацій і нам сказали сидіти в своєму кутку і чекати, коли підійде Меркель. І у повній залі людей вона, поговоривши з усіма, сіла і почала розмовляти з нами російською. Зал просто очманів, всі стояли з відкритими вустами і дивилися на цю сцену. Самі розумієте, якщо лідер держави, дуже важливого для нас партнера, так себе поводить, це не може не відбитись на стані речей. Я їй дуже вдячна.