Домашнє насильство: чому в Україні кривдники майже безкарні
17 серпня 2017 р.
В Україні лише у близько десяти відсотках випадків домашнього насильства потерпілі звертаються до поліції, зауважують правозахисники з різних профільних організацій. При цьому вони посилаються на власний досвід роботи з людьми, які зазнали знущань у власній родині, та на результати соціологічних опитувань. За даними міністерства внутрішніх справ України, торік правоохоронці отримали близько 130 тисяч відповідних звернень. Правозахисники ж припускають, що реальна кількість інцидентів сягає щонайменше півтора мільйона. Однак потерпілі з тієї чи іншої причини мовчать.
Серед причин того, чому ті, хто на власному досвіді познайомився з домашнім насильством, не звертаються за допомогою, на думку опитаних DW фахівців, є часто нерозуміння самого поняття "домашнє насильство". Найчастіше під цим поняттям розуміють передусім завдання фізичної шкоди. Тут громадяни стали більш обізнані завдяки низці інформаційних кампаній, які проводились в останні роки, зазначає експертка Центру інформації про права людини Ірина Виртосу, яка також координувала кампанію "Насильство: Мовчати не можна говорити".
Але є ще й інші види домашнього насильства. Психологічне насильство стосується, приміром, морального тиску, висміювання, принижень, погроз, шантажу. Економічне - позбавляє можливості заробляти чи розпоряджатися грошима. Сексуальне - зґвалтування або ж, скажімо, примус до перегляду порно. Як наголошують експерти, зґвалтування трапляється і в шлюбі: будь-яка сексуальна дія повинна отримати "так" від усіх учасників.
Не замовчують, але й не помічають
Домашнє насильство є дуже латентним явищем, наголосила в розмові з DW президентка громадської організації "Ла Страда - Україна" Катерина Левченко. За її словами, на нього "не реагують адекватно ані державні структури, ані соціальні служби, ані суспільство". Згідно з дослідженням, яке нещодавно провела "Ла Страда", 58 відсотків правоохоронців вважають більшість повідомлень про домашнє насильство неправдивими. Опитування серед поліцейських, суддів та прокурорів проводилося наприкінці 2016-го - початку 2017 року спільно з Женевським центром демократичного контролю за сектором безпеки за підтримки Національної школи суддів України, Академії прокуратури України та Національної поліції України.
Водночас Левченко не вважає, що проблему домашнього насильства нині замовчують. Про замовчування цієї проблеми в України, продовжує вона, можна було б говорити років десять тому. Тепер же, вважає правозахисниця, про домашнє насильство говорять частіше і більш конкретно. Проте, каже далі Левченко, люди не вміють розпізнати, де починається власне домашнє насильство. Тут, як зауважують експерти, на заваді стоять стереотипи про "норми української родини", позицію - "жінка сама винна", прагнення "не виносити сміття з хати". "У нас суспільство толерує насильство, - критикує Левченко. - У нас маніпулюють і традицією, і культурою. Домашнє насильство - не що інше, як вияв влади на рівні міжособистісних відносин", - додає Левченко. Подібної думки дотримується й Ірина Виртосу з Центру інформації про права людини, яка вказує на те, що потерпілі, в свою чергу, нерідко не знають, куди звертатися, "а поліцію викликати - соромно". "Або просто не вірять, що їм можуть допомогти", - говорить Виртосу.
Феміда заплющила очі
За даними "Ла Стради", чотири з десяти офіцерів поліції переконані, що домашнє насильство - приватна справа. Серед суддів та прокурорів цей показник значно вищий. "Майже 85 відсотків суддів вважають своїм головним завданням примирення в сім'ї, а не покарання кривдника. Примирення - це добре, але покарання необхідне", - наголошує Левченко.
За підрахунками громадських організацій, торік із 1049 офіційно зареєстрованих випадків зґвалтування засуджено 61 винного - тобто лише кожного сімнадцятого. Що стосується домашнього насильства, то розслідування розпочате лише в одному з 25 випадків. "Причини такої малої кількості досудового слідства - у відсутності підстав", - зазначає координаторка кампанії "Насильство: Мовчати не можна говорити" Ірина Виртосу.
По-перше, забирають заяви самі потерпілі особи. З різних мотивів - може бути і тиск родичів, може і суспільний стереотип про "мудрішу жінку", каже активістка. По-друге, продовжує вона, більшість випадків завершуються адміністративними протоколам, без доведення до кримінальних проваджень. Крім того, слідство нерідко кваліфікує випадки домашнього насильства за іншими статтями, тоді як сексуальне насильство в родині не розглядають, як злочин. На виклики щодо домашнього насильства поліція часто складає протоколи на кшталт побутової бійки, констатує Виртосу. "Часто не знають, як класифікувати випадок як домашнє насильство, а тим більше надати кваліфіковану допомогу", - каже вона.
Аби виправити ситуацію, громадська організація "Ла Страда -Україна" опікується серед іншого й освітою працівників юстиції. При цьому йдеться не стільки про знання законів, скільки про "зміну свідомості" щодо домашнього насильства.
Тим часом МВС України запустило проект "ПОЛІНА" - поліція проти домашнього насильства: на виклики, коли йдеться про насильство в родині, виїжджає спеціально навчена група. Експеримент проводиться в трьох регіонах - Дарницькому районі Києва, Малиновському районі Одеси та Сєвєродонецьку Луганської області. Перші звіти і цифри обіцяють надати восени.
Чоловічий бік питання
Статистика віддзеркалює чіткий гендерний перекіс. Більше 90 відсотків кривдників у зафіксованих випадках домашнього насильства - чоловіки, серед потерпілих понад 70 відсотків - жінки, зазначив керівник аналітичного управління департаменту Національної поліції України Борис Вежнавець. Проте президентка "Ла Страда Україна" Левченко, чия організація опікується"гарячою лінією" щодо домашнього насильства, каже, що останнім часом їм почали телефонувати й чоловіки, які скоїли домашнє насильство. У дзвінках переважно ввечері та вночі, каже вона, вони запитають психолога, як їм змінити свою поведінку.
Утім, зауважує Левченко, серед чоловіків, які користуються "гарячою лінією", ця категорія найменша. Найчастіше звертаються чоловіки-жертви домашнього насильства. За її словами, це переважно люди старшого віку, які зазнають фізичного чи економічного насильства з боку дітей чи онуків. "Таким чоловікам непросто: суспільство не сприймає не просто тему насильства, а тим паче й ідею, що жертвою може бути чоловік", - зазначає правозахисниця і резюмує: "Час змінюється, дзвінки змінюються".
Що треба змінити
За даними Національної поліції України, лише з початку цього року на "профілактичний облік" поставили більше 35,5 тисяч осіб. "Також до сімейних кривдників застосовані різні спеціальні запобіжні заходи", - каже Вежнавець. Опитані DW фахівці, однак, нарікають, що корекційні програми призначаються дуже малому відсоткові кривдників, крім того, подібне "навчання" не є регулярним, тож порушники повертаються до насильства.
Експерти закликають Верховну Раду якнайшвидше ратифікувати Стамбульську конвенцію. Цей документ зобов'язує державу боротися з домашнім насильством, а також чітко визначає як кримінальний злочин сексуальне домагання та психологічне насильство. Без ратифікації Стамбульської конвенції, а також через загальну слабкість відповідного законодавства, зазначає президентка організації "Ла Страда Україна" Левченко, судді й прокурори часто залишають насильство в сім'ї фактично без покарання. "Варто домагатися покарання в будь-якому випадку, змінювати ситуацію. Насильство йде по колу, і це коло потрібно розірвати", - наголосила вона.