Боротьба за сина

Минуло трохи більше року, відколи 15 березня 2012 року, за обвинуваченнями у теракті в мінському метро (квітень 2011 року), були страчені 26-річний Владислав Ковальов і Дмитро Коновалов. Мати Владислава, Любов Ковальова, з дня арешту сина домагалася справедливого розгляду справи, а тепер, бореться за те, аби дізнатися місце поховання хлопця. Вона також проводить міжнародну кампанію зі збору підписів за відміну смертної кари в Білорусі. В інтерв'ю DW Ковальова заявила, що необхідний повторний перегляд справи про тероризм, яку, на її думку, надто поспішно закрили.

DW: Як Ви пережили минулий рік?

Любов Ковальова: Напевно, як і попередній - в якомусь постійному страху, і в той же час у надії. Не віриться, що хлопців вже розстріляли. Мені здається, що мій син живий, можливо, тому що не бачила його мертвим. Я все ще сподіваюся на диво. З дня його арешту минуло два роки. Ті часи не хочеться згадувати, адже я опинилася в ситуації, коли нічим не можу допомогти моїй дитині. Це було страшно, я розуміла, що на нього тиснуть, що над ним знущаються, вибивають зізнання. Зараз я домагаюся від уряду показати мені місце поховання сина, якщо воно є. Пишу заяви, оббиваю пороги інстанцій. Мені здається, якщо я зупинюся, то і життя моє зупиниться.

Чому Ви вважаєте, що Ваш син не причетний до вибуху в метро?

Я впевнена, що ні він, ні Діма Коновалов не винні. Такий злочин не під силу здійснити дилетантам, там працювала ціла система, а з них обох зробили хлопчиків для биття. Дуже шкода, що мовчить свідок з боку Діми, Яна Пачицька, яка в суді заявила, що в день вибуху, 11 квітня, вони з Дмитром Коноваловим не виходили з мінської квартири, аж до його арешту наступного дня, 12 квітня. Але державний обвинувач пред'явив суду ті свідчення Пачицької, які вона дала ще під час досудового розслідування. Те, що вони суперечать одне одному, у суді навіть не розглядали. Обвинувачення "винні" було прийняте ще від початку, і крапка.

Як просувається оголошена Вами міжнародна кампанія зі збору підписів під інтернет-петицією на підтримку відміни смертної кари в Білорусі?

Кампанія була розпочата за допомогою інтернет-платформи Change.org ще до оголошення смертного вироку, до листопада 2012 року. Ми тоді зібрали у всьому світі понад 30 тисяч підписів під зверненням до суду - врахувати факти, які ігнорувалися, і переглянути справу. Вже після суду понад 100 тисяч осіб підписали моє звернення до європейських лідерів з проханням, щоб вони добилися відтермінування виконання вироку. Мене запрошували і до Європарламенту, і в Раду Європи, де я представила документи про те, як прводилося розслідування і суд. Але президент Лукашенко проігнорував заклики міжнародної спільноти.

Тепер ми разом з правозахисниками проводимо кампанію за скасування смертної кари в Білорусі. Кількість тих. хто вже підтримав цю кампанію у всьому світі, зростає. Координатори Change.org періодично направляють результати цієї акції у різні білоруські інстанції.

Що Ви вимагаєте від влади? І яка реакція на Ваші прохання?

Спочатку ми намагалися добитися внесення змін до статті 175 Кримінально-виконавчого кодексу Білорусі. Відповідно до пункту 5 цієї статті, тіла після страти родичам не видаються, і місце поховання не повідомляється. Ця жахлива по відношенню до родичів стаття дуже зручна для влади, адже допомагає приховати сліди. Так, відразу після винесення вироку, 30 листопада 2012, були негайно знищені всі речові докази у справі. Тепер немає і свідчень, ким були наші хлопчики.
Куди я тільки за цей час не зверталася і в КДБ, і в суд, і в прокуратуру, і в департамент виконання покарань МВС, і до Лукашенка. Хотіла, щоб мені пояснили, хто привів вирок у виконання і де шукати могилу мого сина. Натомість мене відфутболювали від однієї інстанції до іншої: у КДБ направили до суду, в суді сказали, що в їхню компетенцію ці питання не входять, а в МВС посилаються на статтю 175, де вказано, що "вирок виконується непублічно". Тож склалося враження, що жоден з цих органів просто не хоче брати на себе відповідальність за розстріл.

Хто допомагає Вам готувати апеляції?

Після того, як суд виніс вирок, за роботу взявся юрист з Бреста Роман Кисляк. Він грамотний і дуже допитливий і допомагає мені абсолютно безкорисливо. Так, я втратила сина, але я не відчуваю себе самотньою. Доля звела мене з хорошими людьми, і я дуже вдячна тим, хто мене підтримує. Завдяки цьому легше переносити біль втрати. Суспільство також не сприйняло вирок відносно мого сина, так само як і докази слідства та суду. Шкода, що батьки Діми Коновалова не звертаються до влади з такими ж вимогами як і я.

Чи можливий перегляд справи про вибух у мінському метро?

Я думала про перегляд, але зараз держава не дасть нам цього зробити. Під час розгляду справи про тероризм на слідство і суд тиснули, докази звинувачень розсипались на очах. Зверніть увагу на те, що ще до суду Лукашенко підвищив у званні і нагородив усіх, хто вів слідство. Однак я вважаю, що вимагати перегляду справи треба обов'язково, адже справжні злочинці перебувають на волі, і ми не знаємо, що нас усіх чекає в майбутньому.

Чому Ви продовжуєте свою боротьбу, адже сина вже не повернути?

Я не зупинюсь, поки не дізнаюсь, де похований мій син. У схоже пекло системи, через який пройшли я і моя дитина, може потрапити будь-хто. Страшно уявити, що ще комусь доведеться пережити такі жахіття. Поки що смертні вироки в Білорусі не виносяться, та я все одно думаю про те, скільки ще хлопчаків можуть потрапити в ці жорна, і скільки ще матерів будуть, як і я, не спати і плакати ночами.