Без зубріння і страху за оцінки

Нині мало користі з моделі навчання ХІХ століття, вважає професор нейробіології з Геттінгену Ґеральд Гютер. Щоб готувати молодь до дорослого життя, треба інакше навчати у школах. Як саме, науковець розповів Deutsche Welle на прикладі нової ініціативи «Шкільний прорив».

DW: Пане Гютере, Ви роками досліджуєте тему навчання й опублікували чимало праць. Як сприймають у школах Ваші дослідження?

У більшості шкіл доволі серйозно. Деякі вважають, що я трохи втручаюся. Проте очевидно, що протягом останніх років дослідження мозкової діяльності дало багато нового матеріалу для роздумів. Раніше вважалося: дитячі мізки розвиваються поступово, поки дитина чомусь навчається. Наші дослідження засвідчили, що все навпаки. Спершу формуються мозкові структури. Укорінюються лише ті знання, котрі дитина використовує. Для шкіл це означає: дітей треба зацікавити й захопити навчальним матеріалом.

Що відбувається в мозку дитини, коли вона навчається з натхненням?

Активуються емоційні центри – групи клітин у середньому мозку, що мають довгі відростки. На кінцях цих відростків знаходяться нейропластичні медіатори. Вони подразнюються, коли людина хоче зробити щось особливо приємне. Тому ми краще опановуємо все, що приносить задоволення.

Але у школі та в житті загалом нам часто доводиться робити те, що задоволення не приносить. Чи може навчання постійно бути лише в радість?

З точки зору нейробіолога, це те, чого ми маємо прагнути. Тобто, ми маємо розвивати школи, в яких дітям не втовкмачують знання, а пропонують їх самостійно засвоювати. Тому, мабуть, набагато важливішим, ніж методика та дидактика, є питання: як створити у школі умови, щоб діти почувалися впевнено та заохочено, мали натхнення до засвоєння нових знань.

Чи впливають гени на здібності до навчання?

Так, така думка побутує з минулого століття. Однак генетичні програми функціонують таким чином, що в мозку кожної дитини закладено більше, ніж ми бачимо в результаті. Кожна дитина народжується особливою, тому й підходи до неї мають бути особливими. Спільне навчання, яке ми століттями спостерігаємо у школах, тобто що всі мають засвоїти однаковий матеріал, - узагалі неможливе. Скласти однакову шкільну програму для всіх – нереально.

Проте в багатьох країнах навчання досі ґрунтується на жорсткому зазубрюванні, і школярі з цих країн перемагають на міжнародних олімпіадах. Чи не суперечить це Вашим тезам?

Ні, бо дослідження показують: навчальні процеси тільки тоді фіксуються в мозку, коли діти заохочені й натхненні. Звісно, результатів можна досягти дуже примітивними методами – штрафами й покараннями. Приміром, у Китаї діти традиційно роблять усе, щоб батьки були задоволені. Вони готові вчитися 14 годин на добу і досягають високих результатів на міжнародних тестах і змаганнях. Але роблять це не тому, що справді цікавляться англійською, німецькою чи математикою, а задля результатів. Із катастрофічним побічним ефектом, коли чимдалі більше дітей вчиняють самогубства. Цією проблемою нині вже перейнялися й китайські політики.

Нещодавно Ви створили ініціативу «Шкільний прорив». Чого Ви хочете нею досягти?

Наша ціль – щоб батьки, вчителі, школярі та шкільні керівництва на місцях об'єдналися, аби змінити культуру навчання і стосунків у школі. Ми хочемо розвинути принципово іншу культуру спільного навчання. Нині йдеться не про те, що людина приходить зі школи і все знає напам'ять. Ідеться про те, щоб самому творити власне життя в дедалі складнішому світі, брати відповідальність за себе, інших, оточення.

Тобто, Ви – оптиміст і вважаєте, що не мине й ста років, як у Німеччині утвориться нова система шкільної освіти?

Я трохи нахабний і заявляю, що вже за шість років у Німеччині школи в такому вигляді, якому ми її знаємо сьогодні, не існуватиме. Підприємствам і університетам потрібні молоді люди - натхненні винахідники, майстри і творці, котрі перш за все засвоїли, що цілей треба досягати спільно.