Більше, ніж вважалося
7 березня 2013 р.
"Мене вражає, що через 70 років після завершення війни ми продовжуємо знаходити нові види таборів і наштовхуватися на нові історії про Голокост", - розповідає американський історик Мартін Дін в інтерв'ю DW. Уже упродовж 13 років він збирає факти, тобто дані, які історики з усієї Європи, Ізраїлю та США встановили під час своєї роботи. Факти, які вже давно відомі на місцевому рівні, але яких досі бракувало у загальній систематизованій історичній реконструкції подій.
Діна цікавить загальна картина, саме це й робить нові результати досліджень музею Голокосту такими цікавими. Адже його команда встановила, що концтаборів було значно більше, ніж вважалося досі. За цими підрахунками, в Європі існувало близько 42 500 таборів. Досі науковці говорили тільки про сім тисяч з них.
30 тисяч таборів для примусових робіт
Дослідження Діна привернули до себе неабияку увагу. Спершу про них повідомило видання New York Times. Потім був шквал інших газетних статей. Раптово стало зрозуміло, що націонал-соціалісти примусили до казармового режиму людей у всій Європі. Часто умови були нелюдськими: голод і тортури були звичною справою у багатьох таборах. Ці об'єкти у Європі слугували різним цілям: 30 тисяч з них були розраховані на примусову працю. Також існували 1150 єврейських гетто, 980 концентраційних таборів, 1000 таборів для військовополонених, 500 борделів, де жінок примушували до проституції. Крім того, було чимало таборів, у яких прагнули "онімечити" бранців, жінок примусити до абортів, психічно хворих вбити шляхом евтаназії, а також зібрати полонених для транспортування у табори смерті.
Дін і його команда досі концентрували свої зусилля насамперед на дослідженні таборів з військовополоненими та примусовими робітниками. Це клопітка праця. Адже матеріали, які потребують ретельного вивчення, і через сімдесят років після війни залишаються непрозорими. Нерідко табори слугували певній меті лише упродовж кількох місяців, а після цього їхнє призначення змінювалося.
Це зауваження науковців стосується, наприклад,"таборів виховання працею", якими керувало Гестапо. Насамперед ці табори слугували "дисциплінуванню" працівників. Утім, часто їх використовували й інакше. Наприклад, як табір покарання для польських мирних жителів або як "проміжний" табір для італійських євреїв на шляху до концтабору. "Якщо науковець описує лише одну функцію, це не зовсім правильно", - пояснює Дін. Кожен табір має власну історію. Узагальнення, на переконання вченого, навряд чи можливі. 450 тисяч таборів - для істориків величезне поле для дослідження.
Чи могли німці не знати?
Утім, не лише дослідники тепер постали перед новими запитаннями. Так само і чимало німців можуть почати ламати собі голову, а чи справді могли їхні дідусі та бабусі нічого не знати про 420 тисяч таборів у Європі? Чи могли 30 тисяч трудових таборів залишатися непоміченими?
Німецьких науковців результати досліджень Діна не здивували. Історик Кристоф Дікманн з Інституту Фрица Бауера у Франкфурті підтримував американця під час здійснення його дослідницького проекту. "Науковці зі США підтвердили, що табірне сусіпльство було частиною воєнних буднів, - пояснює Дікманн. - І коли ми запитаємо наших дідусів і бабусь, то вони всі знали примусових робітників". У 1943-44 роках від двадцяти до тридцяти відсотків усіх працівників у третьому рейху були на примусових роботах. Більшість з них жили у таборах.
На війні - як на війні
Те, що про цей розділ історії дуже рідко говорять публічно, Дікманна не дивує. Як дослідив американський учений, існувало понад 500 борделів вермахту, де молодих жінок примушували до проституції. "Вермахт - це були наші діди", - пояснює Дікманн. - Чи розповідали наші дідусі нам щось про борделі? Ні!"
Дікманн спецалізується на дослідженні Литви в часи нацонал-соціалізму. Він встановив, що в самій лишень Литві існувало більше сотні єврейських гетто, тобто значно більше, ніж вважалося досі. Там тоді просто зібрали сто тисяч людей без якогось конкретного плану. Як треба було забезпечувати євреїв у гетто усім необхідним? Хто мав їх охороняти? Німецька та литовська адміністрації не могли з цим справлятися, вважає Дікманн.
Наслідки були фатальними: окупанти вирішили, що євреї як "вороги рейху" втратили своє право на життя. До жовтня 1941 року їх у Литві розстрілювали на місці. Це все тривало упродовж місяців, аж поки не почалася планова депортація євреїв з усієї Європи до таборів смерті.