Кіно з Києва

Тікаючи від проблем в особистому житті, журналіст одного з бульварних видань Берліна Пауль Янсен, роль якого виконує популярний актор Морітц Блябтрой, їде до Москви. У російській столиці Пауль пише про красиве життя олігархів і «золотої молоді». Дедалі глибше поринаючи у залаштункове життя російської «еліти», журналіст раптом опиняється під прицілом мафії – саме така зав’язка сюжету фільму «Четверта влада» (Die Vierte Macht). Дія гостросюжетної стрічки розгортається у Москві і частково у Петербурзі. При цьому режисер не сильно переймався тим, що у кадрі часто-густо впізнається столиця іншої держави – України. Чому було ухвалено рішення знімати стрічку саме у Києві і які у режисера враження від роботи у цьому місті – про це Деніс Ґанзель розповів в інтерв’ю Deutsche Welle.

DW: Пане Ґанзель, чому ідея фільму, у якому пробують поєднати розваги та політику, з’явилася у Німеччині, де дуже рідко знімають політичні триллери?

Деніс Ґанзель: У Росії я був уже чимало разів, презентував свої фільми, знайомився із російськими журналістами, кіновиробниками, врешті, завів друзів. Саме вони запитали мене: «Чи знаєш ти, як Путін прийшов до влади?» А я цього не знав і тому вирішив з’ясувати. Існувала теорія, що до цього долучилися спецслужби. Я дуже зацікавився. Вирішив, що ми не називатимемо імен та знімемо таку собі «фікцію». Однак у деяких місцях ми дуже глибоко «копали». А після вбивства Анни Політковської у 2006 році я тісно почав спілкуватися із російськими журналістами. Так і виникла ідея для сценарію.

DW: Ви використали як основу для сценарію книгу Литвиненка «ФСБ взрывает Россию»?

Д.Ґ.: Так, із неї ми багато почерпнули. Я також говорив із людьми з ФСБ, щоб побачити іншу сторону загальної картини. Ми багато з’ясовували на місці. Їздили в Рязань, оглядали будівлю, де відбувся вибух, спілкувалися з чеченцями, були у редакціях «Новой газеты» та «Russiatoday». Надзвичайно цікаво, на скільки великим є скандал, що стоїть за цією історією, і на скільки мало про нього говорять. Але для багатьох місцевих людей він не є таємницею. Коли мене запитували, про що ми знімаємо фільм, у відповідь лунало: «Ага, зрозуміло». Про це знає кожен.

DW: Чому кіно повністю не зняли у Москві?

Д.Ґ.: Виникали труднощі, в основному через фінансовий фактор. Москва є надзвичайно дорогою для зйомок. Ми пропрацювали чотири дні і повністю витратили запланований бюджет. У Москві зйомки у п’ять разів дорожчі, ніж в Берліні. Із бюджетом у 6,3 мільйони євро зняти фільм у трьох країнах, із залученням зірок міжнародного масштабу, було непросто.

DW: Більшу частину фільму знімали у Києві – це явно проглядається. Ви намагалися якось приховувати найвідоміші споруди та монументи, аби вони не потрапили в кадр?

Д.Ґ.: Авжеж, ми їх повністю приховували. Лише наприкінці стрічки у кадрі з’являється статуя «Батьківщина-Мати», яку видно чи не з усіх куточків Києва. Вона у кадрі лише раз.

DW: Одразу впізнається також і аеропорт «Бориспіль».

Д.Ґ.: Із зйомками аеропорту жодних інших варіантів не було. Приміром, на летовищах Німеччини та Росії взагалі у нас не було дозволу знімати. А сцену у київському аеропорту ми могли зняти лише тому, що він ще не був відкритий (йдеться про новий термінал F – ред..). На зйомки у нас пішло вісім годин. Для такої малобюджетної продукції, як наша, це велика радість. Звичайно, потім на комп’ютері затушовували такі написи, як «Українські авіалінії» тощо. А ось пам’ятник занадто видає нас, адже він є дуже відомим.

DW: Журналістка Катя у фільмі саме перебуває у Петербурзі, але у кадрі знову Київ: Софійський собор та пам’ятник Богдану Хмельницькому.

Д.Ґ.: Так, це місце теж дуже відоме. Але справа знову ж таки у фінансах. Для української аудиторії такі кадри виглядають доволі екстремально, а ось німецька публіка нічого вартого подиву в них не побачить. Американці знімають аналогічно. Із «Безславними виродками» чи «Ідентифікацією Борна», дія в яких відбувється у Берліні та Москві, працювали так само. Герой приїжджає до Москви, спускається у тунель, раптово з’являється у зоопарку, потім на Невському проспекті і, врешті, у Мінську. При цьому у них у 18 разів більший бюджет!

DW: Під час зйомок у Києві школу міліції «переодягли» у Міністерство юстиції Російської Федерації. Як вдалося отримати дозвіл для цього?

Д.Ґ.: Ви дуже уважно переглядали фільм. Я не знаю. Цим опікувалися наші місцеві партнери. Ми тільки знали, що місце зйомки буде за 200 метрів від російського посольства. Повністю спантеличені колеги із Radioactive Film Kiev сказали, що ми можемо спробувати знімати там. Лише за тиждень з’ясувалося, що нам це дозволили.

DW: За Вами спостерігали із російського посольства?

Д.Ґ.: Так, ми навіть бачили два лімузини із затемненими вікнами, які припаркувалися неподалік від нас. Звідти спостерігали за початком знімального процесу.

DW: Чи були складнощі під час роботи у Києві?

Д.Ґ.: Дуже мало. Все пройшло чудово. Маю сказати, команда була фантастична. Ми мали невеликі проблеми із «канадсько-українською мафією». Адже деякі приміщення, у яких ми планували знімати, раптово ставали недоступними. Все-таки, у центрі Києва вплив мафії відчувається достатньо сильно.

DW: Мафія прийшла просто до вас?

Д.Ґ.: Ні, однак ціна за приміщення за ніч могла зрости у 10 разів. Тоді ми сказали, що не хочемо мати справу з ними. У відповідь нам повідомили, що центральна частина міста подекуди підпадає під вплив мафії. Але це мене не сильно здивувало. Усюди є певні клуби, яким потрібно платити «частку», зокрема, і німецькій мафії. Загалом у нас майже не було проблем, тому можу розповісти про Київ тільки найкраще. Якби у нас було більше грошей, я б хотів, щоб ми довше знімали у Києві. Час, який ми провели там, був дуже приємним. Людям подобався сценарій і вони раділи з того, що ми знімаємо. Часто у мене було відчуття, що українці незадоволені результатами «помаранчевої революції». Я думаю, у минулому було втрачено багато шансів, такої ж думки дотримується більшість нашої команди. Це відчувалося у розмовах з людьми із знімальної групи, їхніми друзями і знайомими. А це люди абсолютно різних професій, не тільки із кіноіндустрії, але й лікарі, інженери, будівельники та навіть жінки на ринку.

DW: Який із пережитих в Україні моментів Вам запам’ятався найбільше?

Д.Ґ.: Найприємнішою була співпраця із кінокомпанією Radioaktive Film. Ми прилетіли лише із сімома німецькими членами команди, решту складали українські працівники. Нам надзвичайно сподобалося, особливо акторам. І Моріц Бляйбтрой, і Макс Рімельт в захваті. Макс знову хоче відвідати Київ. Ми оглянули гігантські старі знімальні студії, які побудував ще Сталін. 2002 року я знімав там рекламу, якої, до речі, в Україні виготовляють дуже багато. Для кіновиробництва Україна ідеально підходить, я обов’язково ще приїду сюди знімати. Це був чудовий час. Київ – одне з найгарніших міст, аби знімати кіно. Ми почувалися дуже добре. Хочу подякувати українським колегам за те, що нам вдалося зняти дуже автентичний фільм.

DW: Найнеприємніший момент?

Д.Ґ.: Холоднеча. Події у фільмі часто розгортаються вночі. Та ще й надворі. На вулиці температура сягала 23 градусів морозу. Було дуже-дуже холодно. З іншого боку, як режисера мене дуже потішив такий хід подій. (Вказує на легке пальто поруч на стільці). Це пальто зі зйомок фільму. Моріц Бляйбтрой ходив у ньому по вулиці і це відображалося на його обличчі – він тремтів від холоду. Отож, знімали ми майже «документально».

Розмову провела Елеонора Володіна.
Редактор: Євген Тейзе