Німецький теолог: Томос може розколоти православ'я в світі

Професор Томас Бремер є знаним німецьким дослідником православ'я. Цього року в Україні презентували український переклад його дослідження "Церква та імперія. Нариси історії російського православ'я". DW обговорила з професором Мюнстерського університету актуальні питання сучасного розвитку православного світу, зокрема ситуацію в Україні.

Deutsche Welle: Частина українських православних зараз очікує на томос від Вселенського патріарха Варфоломія. Що означатиме для православного світу надання українській церкві автокефалії?

Томас Бремер: Я розрізняв би два аспекти цього питання. По-перше, я вважаю, що з часом в Україні постане автокефальна церква. Але реалістично я маю сказати, що теперішня ситуація з томосом призведе до розколу православ'я в Україні. І не лише в Україні, але, можливо, й до розколу православ'я в світі. Це залежатиме також від того, як поводимуться інші православні церкви.

У протистоянні Вселенського та Московського патріархатів які православні церкви світу підтримають Константинополь, а які - Москву?

Це важко сказати. Я підозрюю, що деякі церкви намагатимуться зберегти контакти з обома патріархатами. Але є церкви, які дуже критично ставляться до дій Константинополя, наприклад сербська церква. Це пов'язано з тим, що після розпаду Югославії на територіях, що належать до сербської церкві, теж є тенденції до автокефалії (в Македонії та Чорногорії - Ред.). Є також інші церкви, передусім грекомовні, які скоріше підтримають Константинополь. Та все ж я сподіваюся, що такого розколу, внаслідок якого утворяться два православні блоки, не станеться.

В Україні часто говорять про зв'язки Російської православної церкви (РПЦ) з російською державою. На вашу думку, наскільки тісно вони співпрацюють?

Я сказав би, що вони не так вже й тісно співпрацюють, якщо робити наголос саме на співпраці. Я не вважаю, що держава та церква (в Росії - Ред.) координують дії щодо українського питання. Але, можливо, важливішим та цікавішим є те, що значна частина російської церкви дотримується дуже схожої позиції, що й російська держава. Ще важливішим є те, що ця позиція схожа на позицію значної частини населення Росії. Тобто російська церква разом зі значною частиною суспільства та державою мають спільну думку щодо багатьох питань, наприклад щодо Сирії. Можливо, цей аспект мало розуміють, коли кажуть, що російська церква та держава співпрацюють. Просто в деяких питаннях вони мають спільні позицію та переконання. 

РПЦ як в Україні, так і в інших країнах, зокрема в Естонії, наполягає на тому, що вони належать до її канонічної території. Які підстави мають такі вимоги?

У православ'ї є принцип, згідно з яким у кожній країні з православним населенням має бути тільки одна церква, яка за неї відповідальна. Історично в останні століття РПЦ була відповідальною за територію колишніх Російської імперії та СРСР за винятком Грузії, яка має власну стародавню церкву.

Радянського Союзу більше немає, але це не означає, що відразу змінилися території відповідальності церков. Саме тому росіяни досі кажуть, що всі пострадянські країни належать до їхньої канонічної території. Це не становить проблеми в багатьох країнах, де православні є невеликою меншиною, наприклад у Центральній Азії. Але це є проблемою в Естонії та, звісно ж, в Україні. З історії ми знаємо, що канонічні території православних церков можуть змінюватися. Можливо, зараз ми саме спостерігаємо за цим процесом, але досі ці країни історично належали до канонічної території РПЦ. Між Естонією та Україною є, однак, важлива відмінність. В Естонії сьогодні православні є найбільшою конфесією, але концептуально це не православна країна, а лютеранська. Україна ж є традиційно православною країною.

Якою є загальна динаміка розвитку православного світу? Кількість православних у світі зростає чи скорочується?

Я не можу навести статистичних даних, але припускаю, що кількість православних трохи зростає, як і загальна кількість християн у світі. Якщо ж ви питаєте про внутрішню динаміку православ'я, я б сказав про певне напруження, яке стало очевидним в останні роки. Воно стосується питання щодо позиції православ'я в сучасному світі з цілої низки питань - щодо модерності, щодо технології, щодо політичної ситуації, щодо зв'язків з іншими церквами тощо. І питання в тому, чи православ'я відкриється щодо цих тем, чи прагнутиме розмови, чи намагатиметься знайти рішення, які є актуальними в ХХІ столітті. Або ж (візьме гору - Ред.) ідея, що православ'я є правильним, воно є цілісною церквою, яка не повинна змінюватися, пристосовуватися. Ці дві позиції конфліктують уже багато років. Це напруження можна було відчути два роки тому в дискусіях на Всеправославному соборі на Криті, в якому не брала участь РПЦ.

Якщо порівнювати діяльність православної церкви в Україні з діяльністю католицької чи євангелістської церков у Німеччині, помітно, що ті є відкритішими та більш активно працюють з різними соціальними групами, як-от молодь чи біженці. Чому православ'я відстає від західних церков у цій роботі?

Тут може бути кілька пояснень. Зокрема, одним з чинників є суспільство в цілому. Німеччина є динамічнішим, відкритішим суспільством, історичний розвиток якого в останні 50-70 років відрізнявся від розвитку України. І багато питань, які є актуальними для суспільства та церков у Німеччині, ще прийдуть до України. Отже, на мою думку, однією з підстав (відмінностей у роботі церков - Ред.) є становище суспільства в країні, а другою - конфесійна традиція.