Церква й протест

Однієї неділі після богослужіння перед входом до кафедрального собору міста Лімбург, що неподалік Франкфурта-на-Майні, зібралися близько 200 вірян. "Годинник б'є тринадцять" – під таким гаслом проходила акція протесту, яку організували критики лімбурзького єпископа. О дванадцятій годині годинник на древньому храмі поблизу єпископської резиденції пробив тринадцять разів. Це "народні умільці" таким чином перелаштували годинниковий механізм. "Б'є тринадцять" – так кажуть у народі, коли відбувається щось "нечисте". Споконвіку ж бо церковні годинники б'ють зазвичай не більше дванадцяти разів. У такий креативний спосіб католики Лімбурзької єпархії хотіли показати своєму "начальнику" своє невдоволення.

Єпископ Тебарц-ван Ельст опинився в епіцентрі скандалу через марнотратство. Річ у тім, що на реконструкцію своєї резиденції у Лімбургу єпископ витратив 31 мільйон євро з церковної скарбниці. Це у декілька разів більше, ніж було передбачено первинним кошторисом. Як з’ясували журналісти, причиною такої дорожнечі будівництва стала вибагливість єпископа. Через "забаганки" Тебарца-ван Ельста частину робіт довелося декілька разів робити наново.

"Чомусь прийнято вважати, що ми - смиренні вівці, які все терпітимуть і ходитимуть у неділю до церкви, з усім погоджуючись. Це не так. Тому ми й вийшли протестувати перед собором у Лімбургу", - каже Йоахім Шефер, референт з душпастирської праці однієї з католицьких громад Лімбурзької єпархії.

Протест проти консервативних "хардлайнерів"

Йоахім Шефер у розмові з DW пояснив, що він і його однодумці протестують не лише проти марнотратства єпископа. А й проти жорсткого консервативного курсу у католицькій церкві, який уособлює і Тебарц-ван Ельст. "Немає демократичної культури, культури відкритої дискусії", - критикує Шефер. У 70-их роках минулого століття, розповідає він, у церкві панував дух перетворень, на який він покладав великі сподівання. Після Другого Ватиканського консиліуму наприкінці 60-их років у католицьких громадах Німеччини відчувалася лібералізація поглядів, пригадує Йоахім Шефер. "Але тепер ми бачимо, що церква зробила декілька кроків назад, а не вперед", - обурюється католик. За словами Шефера, Тебарц-ван Ельст проводить у єпархії "чистки", виживаючи людей, які критикують консервативних кліриків. Тебарц-ван Ельст, зокрема, у питанні участі гомосексуалів у житті громади, як каже активіст протестного руху, дотримується більш жорстких канонів, ніж інші єпископи.

Ще на початку своєї діяльності у сані єпископа 2008 року Тебарц-ван Ельст, розповідають його критики, звільнив з роботи низку церковних співробітників, незгодних з його поглядами. Нині, п'ять років потому, терпець невдоволених урвався. Чотири тисячі католиків Лімбурзької єпархії цього разу підписали петицію з вимогою поважати права і потреби вірян. Детонатором стало журналістське розслідування про марнотратство єпископа. "Це було останньою краплею. Ще й досі до кінця не зрозуміло, скільки ж коштувала ця резиденція. Хто знав весь фінансовий бік питання, хто покриває всі зловживання і чому мовчить Рим?", - обурюється Аннеґрет Лаакманн з руху "Ми - церква".

Традиція протесту

Протести проти церковних догм мають у новітній історії католицизму у Німеччині деяку традицію, каже Аннеґрет Лаакманн. Вона вказує на протестний рух, який діяв наприкінці 1960-их років, коли Папа Римський Павло VI заборонив католикам вживати засоби контрацепції. Лібералізації у церкві тоді вимагали не лише пересічні парафіяни, але й чимало теологів і священиків.

Але шлях реформ у католицькій церкві виявився тернистим. Досі на ньому за кроком вперед нерідко слідує й крок назад, нарікає Аннеґрет Лаакманн. Останній сплеск активності реформаторів спостерігався у Німеччині вже давненько – далекого 1995 року. Тоді півтора мільйона німецьких католиків підписали петицію, в якій вимагали, зокрема, скасувати примусовий целібат для священників і скоротити повноваження єпископів.