Пов'язані одним хобі

Мода на «хендмейд» набирає обертів у Німеччині і зазвичай набуває зовсім неочікуваних форм. Якщо для когось в’язання стає формою політичних протестів чи основою соціального проекту, то для інших це можливість непогано заробити на вмінні володіти гачком та спицями.

Крізь великі скляні вікна у будинку на одній із вулиць Бонна перехожі можуть спостерігати дивовижну картину: за зручними столиками, у плетених кріслах сидять жінки та дівчата, п'ють каву із візерунчастих чашок і… завзято в’яжуть. У куті задоволено муркотить прядильний станок, вздовж стін стукотять швейні машинки. Дзвенить дверний дзвоник, чергова змерзла гостя сідає на низький диванчик, замовляє чай з тістечком і витягає із торбинки книгу… За таким сценарієм проходять дні у так званому «швейному кафе» (Nähcafe) – місці зустрічі творчих людей Бонна. Ідея об'єднати гурток рукоділля із кав'ярнею народилася в Англії, а сьогодні вона стає все більш популярною в Німеччині.

Чашечка чаю та в’язання на десерт

Господарка незвичайного закладу Алев Єрісьоз-Райнке (Alev Erisöz-Reinke) з гордістю розповідає про свої успіхи: «Кав'ярні всього шість місяців, але у нас вже багато постійних відвідувачок та відвідувачів. В'язання знову стає популярним, і це дійсно чудово». Під керівництвом викладачів або абсолютно самостійно новачки в’яжуть свій перший шарф, а потім і першу пару шкарпеток. Створення светра – вже просунутий рівень. Алев переконана, що знайшла незаповнену нішу: «Попит величезний. До нас приходять маленькі дівчата з мамами і молоді дівчата. Заходять «на вогник» бабусі, вчаться, діляться ідеями, заводять нових друзів. Серед гостей кав'ярні є навіть талановиті чоловіки. Один, наприклад, в’яже гачком покривало. Виходить дуже красиво!».

На захопленні в’язанням можна непогано заробити і чоловікам, довели Томас Єніш (Thomas Jaenisch) та Фелікс Роланд (Felix Rohland) – студенти з Баварії. Їхній проект MyBoshi – це інтернет-магазин модних шапочок різноманітних кольорів і форм. За допомогою спеціального конфігуратора відвідувач сайту обирає модель та візерунок, що йому сподобалися, вирішує, чи потрібен йому помпон, і надсилає виріб у віртуальний кошик. Після сплати Томас, Фелікс та їхні багаточисленні помічниці беруться за гачки, і через деякий час готовий виріб знаходить свого господаря.

Спіймались на гачок… і підсадили інших

«Боші» - у перекладі з японської «шапка». Назва невипадкова. Ідея магазину народилася у Країні сонця, що сходить, де молоді люди каталися на лижах 2009 року. «Сніг був чудовим, ми прекрасно проводили час, але, чесно кажучи, вечорами трохи нудьгували, - розповідає Томас. – І ось одного разу іспанка, що була з нами у компанії, навчила нас в'язати гачком невеличкі шапочки». Нове хобі припало до душі хлопцям. Яскраві «боші» піднімали настрій і самим в'язальникам, і їхнім друзям. На хлопців хлинула лавина замовлень.

Загалом за три роки Томас і Фелікс продали близько двадцяти тисяч шапочок. Охочі отримати веселий аксесуар знайшлися не лише в Європі, а навіть у Сингапурі та Австралії. «Розпал продажів – різдвяні канікули. Ми думали про розширення асортименту на літо, пробували в'язати купальники. Вийшло, прямо скажу, не дуже. Тому поки ми все ж зупинимося на шапках», - розповідає Томас. Студенти активно просувають в’язання гачком серед чоловіків і навіть написали книгу про свій досвід. «А ось на спицях у нас в'язати не виходить, це складно для чоловіків», - сміється юнак.

Шапочки для серферів від турботливих бабусь

Студентки із Касселя Надя Рубі (Nadja Ruby) та Еліза Штельтнер (Elisa Steltner) також пов'язали своє життя із головними уборами. Їхній онлайн-магазин «Старе кохання» (Alte Liebe) виник як університетський соціальний проект – дівчата вирішили підтримати мешканок будинків для людей похилого віку і привезти їм пряжу і гачки. Ідея була простою: почати випуск шапок для серферів. Із власного досвіду Надя та Еліза знали, що товар буде користуватися попитом. Солона вода та морський вітер швидко роблять головні убори непридатними до використання.

Спочатку жінки похилого віку були настроєні скептично: «Невже хтось носитиме таке?», проте вже за перший тиждень вдалося знайти покупців для сотні шапочок. Якщо на старті проекту гачками спритно орудували шість жінок, то сьогодні в’язальний гурток нараховує вже близько тридцяти учасниць. Всі зароблені гроші дівчата вкладають в організації подорожей і заходів для стареньких-в'язальниць та їхніх друзів. «Наша мета – не заробити, а підтримати спілкування між літніми людьми. Для цього у новому році ми плануємо залучити до проекту нові організації», - розповідає Надя.

Автори: Наталя Лазарєва/Олена Пузіна
Редактор: Євген Тейзе