Польща перегортає комуністичну сторінку історії

„Після глибоких роздумів і оцінки моєї особистої ситуації, у відповідності до канону 401 канонічного права, я покладаю до рук Вашої Святості відмову від сану архієпископа, митрополита Варшави”, -

ці слова, із якими 7 січня єпископ Станіслав Вєльґус звернувся до Папи Римського Бенедикта XVI-го, увійдуть в історію Польщі. Вєльґус, якого публікації у пресі викрили як колишнього інформатора спецслужб, під тиском громадськості відмовився від високого сану. Ця справа стала початком нового етапу люстрації – тепер вона дійшла і до католицької церкви.

Люстрація, тобто - витіснення із державного апарату осіб, які у минулому скомпрометували себе співпрацею з таємними службами, у Польщі почалася 1997 року. Для опрацювання архівів спецслужб було створено спеціальний орган – Інститут національної пам’яті. Але особливо великих масштабів люстрація набула після приходу до влади братів Ярослава і Леха Качинських. З їхньої ініціативи наприкінці 2006 року були прийняті зміни до люстраційного закону. Тепер кожен чиновник підлягає перевірці. Якщо з’ясовується, що держслужбовець свого часу, скажімо, був інформатором спецслужб, він втрачає роботу і отримує заборону на працю у державному і громадському секторі. На думку консерваторів на чолі із близнюками Качинськими, всі біди і труднощі перехідного періоду в Польщі пов’язані із тим, що у державних структурах продовжують лишатися колишні „службісти”.

Але у тотальної перевірки і оприлюднення таємних актів є і чимало критиків. Передовсім – церква. Попри те, що закон про люстрацію діє вже майже десять років, його положення не поширюються на священнослужителів. Католицькі ієрархи у своїй більшості відкидають перевірки священиків. Такої позиції дотримується і єпископ Юзеф Ґлемп:

„Що це за суд такий, який засуджує людей на підставі кількох шматків паперу і сумнівних копій документів. Ми не приймаємо таких судів. Якщо проти когось є конкретні обвинувачення, їх потрібно сформулювати і дати обвинуваченому можливість висловитися. Треба залучити адвокатів і свідків. Саме цього бракувало, коли засудили єпископа Вєльґуса”.

Суду в прямому сенсі слова над Станіславом Вєльґусом, звісно, не було. Несправедливим судом священнослужитель називає кампанію у пресі, яка після появи перших скандальних публікацій влаштувала справжнє „Вєльґус-шоу”. Мало яка газета утрималася від критики або різких нападок на єпископа. У свою чергу, представники церкви і деякі оглядачі натякають, буцімто компрометуючі архівні документи були надані газеті за чималий хабар. Критики наголошують, що так робити не зовсім коректно. Є також сумніви щодо етичності всієї люстраційної системи: співробітникам Інституту національної пам’яті закидають вибірковість, із якою компромат просочується у пресу.

Питання люстрації у Польщі нині надзвичайно політизоване. Відмова Станіслава Вєльґуса від сану архієпископа тільки розгарячила суспільну дискусію: радикали вимагають поширення люстрації на священиків, церковні ієрархи відбивають атаки, помірковані закликають до толерантності.

„Справа Вєльґуса” таки піде на користь самій церкві, зазначають оглядачі. Духовенство винесло із цього скандалу важливий урок. І посприяли тому не стільки політики або журналісти, скільки прості віруючі: у багатьох церковних громадах відбулися відкриті обговорення проблеми, молодь вимагала справедливості на демонстраціях. В результаті, на позачерговому засіданні конференції єпископів, церковні ієрархи ухвалили рішення провести власними силами масштабні перевірки священиків. Але вони мають бути добровільними, наголосив єпископ Юзеф Міхалік:

„Всі єпископи, які стоять на чолі дієцезій, погодилися на перевірку їхніх особових справ у архівах спецслужб. У березні, на наступному пленарному засіданні конференції єпископів, це зробить і решта єпископів”.

Таким чином люстрація у Польщі завершиться. Країна остаточно розпрощається зі своїм комуністичним минулим і перегорне цю сторінку історії.