Як функціонують будинки для літніх людей в Україні

Після трагедії у селі Літочки під Києвом, де наприкінці травня у будинку пристарілих сталася смертельна пожежа, віце-прем’єр-міністр України Геннадій Зубко доручив місцевим органам влади негайно перевірити усі заклади, де на стаціонарному догляді знаходяться люди похилого віку. За даними міністерства соціальної політики, таких в Україні більше 400, більшість - у комунальній власності. В інтернатах, пансіонах і стаціонарних відділеннях територіальних центрів соціальної допомоги на початку 2016 року перебувало понад 22 тисячі літніх громадян.

"Ви б не захотіли тут бути"

"Як правило це самотні пенсіонери, які лишаються без нагляду, безхатченки та інваліди, - розповідає співробітниця Офісу уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ірина Сергієнко. - До інтернатів та стаціонарних відділень їх поміщають за рішенням місцевих центрів соціальної допомоги. Це мало б гарантувати знедоленим людям можливість гідно прожити останні роки життя. Але в більшості таких місць ви б не захотіли пробути і тижня".

В одне із таких стаціонарних відділень, у райцентрі Тетіїв на південному заході Київської області, кореспонденту DW вдалося потрапити в рамках Національного превентивного механізму - проекту моніторингу місць несвободи, що здійснює Офіс уповноваженого разом із представниками громадських організацій. У невеличкому будинку на території районної лікарні тут живуть 20 старих людей.

Запах сечі і хлорки, що б'є в ніс ще на порозі, співробітники будинку престарілих марно намагаються замаскувати освіжувачами повітря. Матраси з-під лежачих підопічних тут не перуть, а лише просушують на подвір'ї, підгузків донедавна не було взагалі. "Графік купання: друга та четверта п'ятниця кожного місяця" написано на дверях зачиненої душової.

У дальній кімнаті на мокрому ліжку знаходимо літнього чоловіка. Через зламане стегно він не встає от уже кілька місяців. З початку року хворого лише один раз відвідував терапевт; з призначених ліків - тільки анальгін. Його сусіду по кімнаті після прогулянки завідувачка обшукує та відбирає зібрані на подвір'ї кам'янці та скельця. Під час обшуку чоловік боязко зіщулюється - каже, що завідувачка його інколи б'є. В обох стареньких шизофренія.

"Людей з психічними захворюваннями тут взагалі не має бути, - пояснює місцевій медсестрі Олена Темченко з Офісу уповноваженого. - Їм потрібний кваліфікований догляд у спеціалізованому закладі".

"Їм все одно помирати"

На зауваження перевіряльників у керівництва закладу свої аргументи - місцева влада на утримання пристарілих фактично не виділяє грошей. Фінансування з місцевого бюджету вистачає лише на комунальні послуги та заробітну плату завідувачці, медсестрі, кухарю та двом нянечкам.

Їжу, ліки, засоби догляду купують за ті 75 відсотків пенсії підопічних, які залишає собі заклад. Залишок пенсіонери зазвичай використовують, щоб якось урізноманітнити небагатий місцевий раціон, в якому овочі та молочні продукти - справжня рідкість.

"Антисанітарія, брак ліків і лікарів, погане харчування в таких закладах не лише через бідність, - із сумом констатує Олена Темченко. - А зазвичай і через байдужість персоналу, який намагається виконати службові інструкції, а не забезпечити підопічним гідні умови життя. Іноді доводиться чути: нащо лізти зі шкіри, їм все одно тут помирати".

Приватна ініціатива

Самотні і безпритульні, що утримуються за кошт держави, - не єдині мешканці будинків пристарілих. Буває, що старих у такі заклади на платній основі поселяють і родичі, які не мають для догляду за ними ні часу, ні кваліфікації. Наприклад, у Києві, де стан і фінансування комунальних закладів значно краще, ніж на периферії, за даними Офісу уповноваженого, є лише 21 такий підопічний.

В інтернеті, однак, можна знайти близько десятка приватних закладів, які в околицях столиці пропонують догляд за людьми похилого віку за щомісячну плату від шести до 15 тисяч гривень залежно від стану підопічного та умов проживання. Тут обіцяють комфортні умови, цілодобовий медичний догляд, повноцінне харчування. Таким був будинок у Літочках, де до трагічної пожежі мешкали понад 30 осіб.

Але фактично такі заклади оформлені як приватні домоволодіння, а їхні власники - підприємці, які мають право надавати послуги проживання, пояснює керівник соціально-реабілітаційного центру “Родина” Лариса Самсонова. “Вони у глибокій тіні - про такі будинки нічого не знають місцеві управління соціального захисту, їх не турбують санітарні чи протипожежні перевірки. Аж поки грім не загримить”, - каже вона.

Правозахисники впевнені: приватні будинки для людей похилого віку мають право на існування, але повинні перебувати під наглядом держави і громадськості. Цю проблему мав би вирішити урядовий законопроект “Про соціальні послуги”, який чекає на розгляд у Верховній Раді. Він передбачає не тільки легітимізацію приватних соціальних закладів, але й їх обов'язкову реєстрацію.