Проблематичний курс Ердогана на близькосхідному напрямку

Це рішення ухвалили без пояснення причин: американській благодійній організації Mercy Corps (Корпус милосердя) заборонена діяльність у Туреччині. Минулого тижня влада Туреччини скасувала раніше виданий цій організації дозвіл на ведення діяльності. 360 тисяч сирійських біженців, а також внутрішні переселенці в Сирії, втратять доступ до значної частини підтримки, на яку вони спиралися.

На запити американського уряду про причини такого рішення в Анкарі досі не відповіли. Тому про мотиви скасування дозволу зараз можна лише здогадуватися. У США схиляються до того, що Анкара прагне підвести Вашингтон під цугцванг - коли будь-який хід, до якого примушують, веде до погіршення позиції гравця. "Не можна використовувати страждання людей як засіб здійснення тиску", - прокоментував рішення турків сенатор-демократ Бен Кардін. За оцінкою інтернет-порталу Al-Monitor, який спеціалізується на близькосхідному регіоні, тиск Анкари переслідує єдину мету: відвернути Вашингтон від підтримки курдів, яких турецький уряд звинувачує у тероризмі.

Неконтрольовані курди

Одночасно Туреччина намагається переконати американців взяти в союзники замість курдів повстанців Вільної сирійської армії. Поки що, однак, марно. США вже давно дистанціювалися від цієї групи. Причиною тому є побоювання, що в її лавах є чимало ісламістів. Релігійну радикальну опозицію Вашингтон в жодному разі не бажає підтримувати, а тим більше постачати їй озброєння. 

Не менше роздратування в Анкарі викликає і те, що курди знайшли порозуміння навіть з підконтрольною Башарові Асаду сирійською урядовою армією. У результаті спільних дій їм вдалося відкрити коридор між Алеппо та Євфратом, який забезпечив водопостачання для потреб міста. Завадити цьому не допомогло навіть зближення Анкари та Москви останніми місяцями. У Москві курдами не особливо переймаються.

Курди та Ассад протистоять спільному ворогу, проти якого бореться і Москва: ісламістським терористичним угрупованням на кшталт "Ісламської держави" та "Джебхат Фатах аш-Шам" ("Фронт Ан-Нусра"). Через напруженість з країнами ЄС, насамперед з Нідерландами та ФРН, яким Ердоган закинув "нацистські методи" в політиці, особливого бажання відстоювати позиції турецького уряду перед американцями та росіянами, в Європі немає. Тим більше, що Німеччина вже тривалий час тренує та озброює курдів для протистояння терористичному угрупованню "ІД". 

Проблеми із сусідами

Курдська проблема, втім, не єдиний виклик для Анкари. Принцип "нуль проблем із сусідами", який кілька років тому був дороговказом для турецького уряду, вже давно став історією, зазначає вашингтонський аналітичний центр Middle East Institute. На зміну йому прийшла нова реальність - "нуль сусідів, з якими немає проблем у відносинах". Зближення Туреччини з Росією - головним патроном режиму Асада - теж не додало туркам симпатій серед сунітів, вважають аналітики вашингтонського інституту. При цьому у Туреччині традиційно вважають себе лідерами в сунітському світі.

Нестабільними залишаються і взаємини Туреччини з шиїтським Іраном. Хоча після атомної угоди Тегерана із Заходом відносини з Анкарою теж дещо покращились, а товарообіг навіть зріс на 30 відсотків. Але вже лунають і голоси застереження. Як, наприклад, від турецького посла в Ізраїлі Кемаля Окема, який цього тижня заявив про стурбованість Туреччини ядерними амбіціями Ісламської республіки Іран. "Вони вважають нас стратегічним конкурентом. А ми бачимо необхідність втручання та стримування їхніх амбіцій", - сказав дипломат в інтерв'ю газеті The Jerusalem Post.

"Маєте тепер нового сусіда. Бажаю удачі", - сказав він, звертаючись вже до ізраїльтян, і маючи на увазі присутність російських військ у Сирії, з якою Ізраїль має спільний кордон. Критичний тон посла може бути сигналом сунітському світу з яким Туреччину особливо єднає Катар. З цим еміратом Анкара веде тісну військову співпрацю. До того ж, ця співпраця має і символічне значення для обох країн: туркам воно надає відчуття присутності в Перській затоці, а Катару - відчуття захисту під "парасолькою" сильного союзника.