Тріумф Алексієвич у Франкфурті

Відомій білоруській письменниці Світлані Алексієвич у неділю, 13 жовтня, вручили Премію миру Союзу німецької книготоргівлі. На урочистій церемонії нагородження, котра відбувалася в рамках Франкфуртського книжкового ярмарку і транслювалася у прямому ефірі другого каналу німецького телебачення ZDF, був присутній і голова німецького Бундестагу Норберт Ламмерт.

Ця престижна нагорода присуджується письменникам, художникам, науковцям і громадським діячам, котрі зробили значний внесок у зміцнення миру передусім своєю діяльністю в царині мистецтва та науки. Сума премії, заснованої 1950 року, становить 25 тисяч євро. Серед її лауреатів - письменник та художник Герман Гессе, філософ та психолог Карл Ясперс, дитяча письменниця Астрид Ліндгрен, літературознавець і дисидент Лев Копелев, драматург і політик Вацлав Гавел, прозаїк Орхан Памук.

Преса цікавилася політикою

Світлана Алексієвич під час Франкфуртського книжкового ярмарку користувалася величезною популярністю у журналістів. При чому розпитували письменницю не лише про літературу, а й про політику. На питання бразильської журналістки, чому народи Росії та Білорусі продовжують голосувати за Путіна та Лукашенка, Алексієвич відповіла, що ці політики цілком відповідають станові більшої частини суспільства згаданих країн.

За спостереженнями письменниці, проти Лукашенка в Білорусі виступає передусім молодь. Решта ж боїться, що може стати гірше, що на зміну "імперському соціалізму" Лукашенка прийде дикий і нещадний російський капіталізм, розповіла вона. "Швидкої перемоги не буде, - підкреслила Алексієвич. - Дорога зцілення дуже довга. Треба дочекатися нових поколінь, котрі не захочуть жити так, як жили їхні батьки".

"Червона людина"

Світлана Алексієвич переконана: найстрашніше, що залишилося у спадок від радянської імперії, - це "червона людина". Письменниця пригадала, як на початку 1990-х гуляла з подругою по Берліну. Вони заблукали і почали питати дорогу в перехожих. Коли ті дізналися, що говорять із росіянками, почали їх цілувати, - таке тоді було ставлення. Здавалося, ще трохи - і житимемо в новому світі, пригадує письменниця.

Та не так сталося, як гадалося. "Ми - цивілізація сліз, страждань, - вважає Алексієвич. - І вражає те, що ці страждання не конвертуються у свободу. Знову вихваляють Сталіна, знову тужать по імперії".

"Влада робить вигляд, що мене немає"

Письменниця розповіла, що жила за кордоном, але повернулася до Мінська, тому що потребує безпосереднього спілкування з людьми для творчості. Проте на батьківщині їй живеться нелегко. "Влада робить вигляд, що мене немає, що я не повернулася", - відзначає Алексієвич. Її не друкують, не дають виступати по телебаченню або на радію. Якщо якась школа наважиться запросити, через день дзвонять і кажуть, що там прорвало трубу, зала в аварійному стані тощо, говорить авторка. На щастя, книжки Світлани Алексієвич друкуються в Росії, і знаходяться "сміливі хлопці", котрі привозять їх до Білорусі, розповіла вона. Тепер навіть хочуть видати останню книжку авторки "Час секонд хенд" білоруською мовою - однак уже четверта типографія відмовилася її друкувати.

Пояснила Алексієвич і те, чому вона - білоруська письменниця - пише російською. "Тому що у своїх книжках я описую радянську історію, радянську ідею. Така ідея говорила російською мовою, і описувати її можна лише російською мовою", - переконана авторка. Окрім того, збираючи матеріал для своїх книг, вона їздила по всьому пострадянському простору. Білоруська мова, на думку Алексієвич, довгий час була без руху: за поляків вона була забороненою, потім Сталін знищив практично всю білоруську інтелігенцію… Нині ж майже вся Білорусь говорить російською, відзначила письменниця. "Так сталося в історії, і цього не треба боятися, - підкреслює вона. - І не одне з одним треба воювати, а боротися з тим, що ми знову випали із часу, з історії".

Наступна книжка

Розповіла Алексієвич і про те, на що збирається витратити премію: "На що я завжди витрачаю: я купую книжки, перш за все, свою "Чорнобильську молитву", і роздаю людям. "Чорнобильську молитву" - там, де Лукашенко збирається будувати атомну електростанцію, аби люди знали, до чого це може призвести". Окрім того, додала письменниця, треба за щось жити, адже на кожну книжку іде по 10-15 років.

Розповіла письменниця і про те, над чим хотіла би працювати в майбутньому. "Тепер, коли цикл "Голоси Утопії" завершено, я мрію написати книжку про любов. Це будуть сто жіночих і сто чоловічих розповідей про кохання", - підкреслила Алексієвич.