Секс, сльози і білий кінь: прем'єра "Коли падають дерева"

Все починається з полум'я. Поки п'ятирічна Вітка співає пісні біля вогнища, її двоюрідна сестра Лариса та місцевий бандит Шрам віддаються пристрастям у нічному лісі, на землі, між дерев. Листя, шкіра, вологий ґрунт, волосся - картинки природи та сексу зливаються на екрані. Підтекст цієї чуттєвої, майже анімальної естетики очевидний: те, що відбується тут, справжнє. Літо, молодість, перше кохання.

Від еротики до насильства

З перших хвилин фільм Марисі Нікітюк "Коли падають дерева" (When the trees fall) може здатися еротичною драмою, софт-порно. Однак коли настає день, історія кохання все більше постає в іншому світлі. Все село вже називає Ларису "проституткою", бабуся зла та не випускає з дому, Шрам збирається на заробітки.

Кадр за кадром сцени насильства витісняють сцени кохання, заклякла традиційна мораль псує задоволення. Лариса опиняється у депресивному місті десь неподалік, коротає час істериками та цигарками, чекаючи на її Шрама. Суспільство, в якому живе Лариса, їй чуже, воно живе заборонами та налаштоване лише на втілення традиційного перебігу життя: весілля, діти, смерть.

"У цьому говні не то шо рожать, тут жити не хочеться", - вигукує вона в одній із розмов. До речі, суржик головних героїв додає фільму певної автентичності, особливо в ті моменти, коли він, швидко стрибаючи між жанрами та зображуючи страждання з відвертою надмірністю, виглядає дещо театральним.

Марися Нікітюк написала сценарій до фільму сама, і, як вона зізналася після прем'єрного показу: "Це моя особиста історія. Багато чого з неї я пережила в дитинстві". Саме тому, власне, вона і вирішила стати режисеркою цієї стрічки. Створювався фільм згодом в українсько-польсько-македонській копродукції.

Гра на контрастах

"Коли падають дерева" - дебют Нікітюк у повнометражному ігровому кіно. До того вона знімала короткометражні фільми ("Сказ", "Мандрагора"), писала поезію та сценарії. У травні 2016 року сценарій "Коли Падають Дерева" став переможцем церемонії 10 сесії ScripTeast Award, що проводилась під час Каннського фестивалю.

"У цьому фільмі я хотіла показати контраст між чистим дитячим сприйняттям та сприйняттям людей, які вже стали дорослими, та дивляться на світ крізь стереотипи та страхи. Особливо на нашому пострадянському просторі це особливо відчувається. Люди часто бояться спробувати щось нове, щось, чого хочуть саме вони. Це займало мене з дитинства", - розповіла Нікітюк.

Світ маленької Вітки дійсно контрастує у фільмі зі світом інших поколінь. Знятий у стилі магічного реалізму, повний кольорів, символів та фантазій, він протиставляє себе світу дорослих, де всі один на одного кричать та один одного використовують. Тільки вона розуміє кохання Лариси. Під кінець Вітці вдається втеча на білому коні, який під час всього фільму був її чи то справжнім, чи то вигаданим другом.

Дебютом цей фільм став не тільки для режисерки, а й для головних акторів. Вони також вийшли на сцену Берлінале, щоб представити фільм: Анастасія Пустовіт, яка зіграла Ларису, Максим Самчик (Шрам) та маленька Соня Халаїмова (Вітка). Остання привітала глядачів німецькою: "Guten Abend, Berlin!".

Анастасія Пустовіт та Максим Самчик зізналися перед публікою, що зйомки були подекуди дуже складними, особливо сцени насильства та сексу. "Ніяково від того, що розумієш, що в цей зал в якийсь момент прийдуть твої батьки", - додала Пустовіт.

Після фільму DW поспілкувалася с глядачкою Ніною з Німеччини та глядачем Давідом з Чехії про фільм. "Мені сподобалося, що у фільмі було одразу декілька історій, декілька рівнів. Його було цікаво дивитися завдяки новим та свіжим візуальним образам. Яскравий фільм, як в плані змісту, так і в плані естетики", - поділилась враженнями Ніна. "У цій стрічці сильна, захоплююча атмосфера. Поєднання реальності, магії та фольклору змусило мене по-новому подивитися на Україну та українську культуру", - додав Давід.