Перша світова війна
28 червня 2014 р.
Коли сто років тому Гаврило Принцип тричі вистрілив з пістолета, він навряд чи міг собі уявити, до яких масштабних наслідків це призведе: вбивство спадкоємця престолу Австро-Угорщини спровокувало початок Першої світової війни, внаслідок якої розпались чотири європейські імперії і загинули 15 мільйонів людей.
Також внаслідок цих подій у 1918 році була створена перша югославська держава під проводом Сербії. Гаврило Принцип та його поплічники з революційної організації "Млада Босна" ("Молода Боснія") перед війною були переконані, що це стане найважливішим кроком на шляху звільнення усіх південних слов'ян, які перебувають під іноземним пануванням.
Ціна такого кроку виявилась надто високою: під час Першої світової війни Сербія втратила понад чверть свого населення. Тож створена "держава південних слов'ян" була більше схожа на лазарет і кладовище, ніж на "шлях до свободи". Як, власне, й інші частини Європи. Стара Європа - континент, який вважався колискою й центром цивілізації, зруйнував себе сам.
Вбивство у Сараєво навіть сто років потому не дає спокою багатьом не тільки у цьому місті чи у Белграді, але й у Відні та інших куточках Європи. Нащадки колишніх ворогів дискутують про причини та про відповідальність за те, що сталось. Часто такі дебати - якщо вони відбуваються за межами рафінованих університетських кіл - подаються у спрощеному вигляді, з використанням неправильних визначень. Таких, наприклад, слів, як "провина". Хто винен у тому, що почалась війна?
У пошуках відповіді на це запитання часто використовується багатозначний термін "терорист". Однак чи не повинні ті, хто називає Гаврила Принципа терористом, також використовувати цей термін і для Лі Гарві Освальда, звинуваченого у вбивстві Джона Ф. Кеннеді? Або, у такому випадку, й для Брута - вбивці Гая Юлія Цезаря? Ні, їх терористами не називають. Чому? Тому, що Гаврило Принцип ідеально пасує на роль головного винуватця, адже це відволікає увагу від інших відповідальних за початок кривавої м'ясорубки Першої світової. Простіше покласти провину за 15 мільйонів вбитих на 19-річного юнака з пістолетом, ніж на тодішніх правителів з їхніми імперськими амбіціями.
Під владою стереотипів
Традиційне сприйняття вбивства у Сараєво все ще кардинально відрізняється, не тільки у країнах колишньої Югославії, а й в інших регіонах Європи. Щоб у цьому переконатись, достатньо продивитись сторінки інтернет-енциклопедії "Вікіпедія".
Так, на німецькомовній сторінці, присвяченій Гаврилові Принципу, його називають "злочинцем-сепаратистом". Британці стверджують, що Принцип був "югославським націоналістом". У російськомовній версії можна знайти інформацію, яка відсутня у німецькомовній: Гаврило Принцип перебував в організації "Млада Босна", яка боролась проти окупації своєї країни Австро-Угорщиною. Сторінка боснійською мовою називає Принципа "сербським націоналістом", а у хорватській версії вказано, що він був близьким до хорватських борців проти дуалістичної монархії. Словенська версія відображає те, що могло б, ймовірно, стояти на неіснуючій австро-угорській сторінці у вільній енциклопедії: Принцип був членом терористичної організації "Млада Босна".
У чому полягає причина того, що у 2014-му ми досі не можемо створити єдину картину того, що відбулось? Можливо, велику роль для нас, європейців з різних держав, досі відіграють історії про справедливу (або не зовсім) боротьбу наших народів у Першій світовій війні, що глибоко засіли у нашій національній свідомості. Через цю призму ми й сприймаємо сараєвське убивство, Гаврила Принципа, його діяння та жертв - наступника австро-угорського престолу, ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружину Софію.
У подібній ситуації кожен європеєць повинен поставити собі одне просте запитання: невже така однобокість у міркуваннях стає менш "однобокою", навіть якщо таким чином підтверджуються наші найзастаріліші кліше?
"Єдність у розмаїтті"
Століття по тому це виглядає по-старому: у Белграді планують встановити пам'ятник Гаврилові Принципу. Одночасно із цим, на втіху прихильникам зниклої Австро-угорської імперії, міська влада Сараєво (Боснія та Герцоговина) протягом останнього року серйозно розмірковує над зведенням пам'ятника Францові Фердинанду та його дружині.
На сьогодні мова уже не йде про абсолютну правду, пропаганду, визнання провини чи каяття. Найважливіше сьогодні зрозуміти, наскільки ми, європейці, можемо прийняти відмінності між нашими народами, причому без того, щоб ділити світ за примітивною схемою "друг-ворог". У цей ювілейний рік необхідно ставитись один до одного з особливим терпінням, керуючись у першу чергу принципом "єдність у розмаїтті". Оскільки головне, чому нас може навчити ця історія, це те, що жодне насильство не може стати рішенням, у якій би формі воно не проявлялось - окупація, анексія, тероризм чи замах.
У цей день, коли ми згадуємо про страшний інцидент, який став точкою відліку для першої світової катастрофи, мені хотілося б позбавитись зайвої серйозності щодо сприйняття минулого. Тому я пропоную: у майбутньому 28 червня перекрити вулицю імені Гаврили Принципа у Бєлграді та влаштувати на ній концерт шотландської групи Franz Ferdinand (Франц Фердінанд). І нехай вони виконують свої найкращі хіти, наприклад, This Fire is Out of Control ("Це полум'я некероване")