Стокгольмський арбітраж

Мати суди, що підпорядковуються партії та уряду, звісно зручно, проте у ділових відносинах з цивілізованим світом без дійсно незалежної інстанції, в якій можна було б розглядати спірні питання, все ж не обійтись. Приблизно так, мабуть, розмірковувало комуністичне керівництво СРСР, коли ще у 70-ті роки минулого століття домовилось із США вирішувати торгові конфлікти, що виникали між Радянським Союзом та Заходом, на нейтральній території.

Більше двохсот справ на рік

Вибір було зроблено на користь Арбітражного інституту в Стокгольмі, столиці нейтральної Швеції, країни з давніми та міцними правовими традиціями. Цей суд є ані державним органом, ані міжнародною організацією та функціонує з 1917 року при Торговій палаті Стокгольму – приватному об’єднанні, що фінансується за рахунок внесків своїх членів. Він не має постійного штату суддів, так що для розгляду кожної конкретної справи залучають іменитих експертів – зазвичай професорів права чи адвокатів.

У 2013 році Стокгольмський арбітраж розглянув більш ніж 200 справ, у яких брали участь сторони з 36 країн. У 158 випадках як мінімум одна із сторін була зареєстрована у Швеції, у 12 – в Німеччині, ще 12 – в Норвегії, підрахувало німецьке інформаційне агентство dpa.

За традицією, що була закладена ще у радянські часи, російські, а також українські компанії, продовжують часто зазначати у контрактах з іноземними партнерами, що спірні питання розглядатимуться у Стокгольмському арбітражі (не випадково однією з чотирьох мов його офіційного сайту є російська). Саме так вчинили при укладенні газової угоди 2009 року російський "Газпром" та "Нафтогаз України".

Тому 16 червня цього року обидві державні компанії, що висунули одна одній фінансові претензії і не зуміли вирішити конфлікт за столом переговорів, звернулися до Стокгольмського арбітражу. "Газпром" вимагає у своєму позові стягнення з українського покупця боргів за поставки газу у розмірі 4,5 мільярди доларів. "Нафтогаз", у свою чергу, домагається від постачальника встановлення справедливої ринкової ціни на газ і вважає, що з 2010 року переплатила за поставки з Росії 6 мільярдів доларів.

Довгий список гучних справ

У 2009 році "Газпром" вже подавав у Стокгольм позов на "Нафтогаз" - тоді йшлося про транзит російського газу через Україну. Однією з найгучніших справ, що були розглянуті Арбітражним інститутом за останні роки, стала вимога російських олігархів, акціонерів нафтової компанії ТНК-ВР, заборонити британській ВР та російській "Роснефти" обмінюватися акціями та освоювати арктичний шельф. А у 1990-ті роки шведський суд неодноразово займався претензіями швейцарської фірми Noga до російської держави.

Розгляд справи триває у Стокгольмі (чи, за бажанням сторін, в будь-якій іншій точці світу) не більше 6 місяців. Пришвидшена і, відповідно, більш дорога процедура завершується протягом 3 місяців. Вердикт суддів остаточний, подавати апеляції нікому. Проблема, однак, у тому, що Арбітражний інститут при Торговій палаті Стокгольму не має судових виконавців, які за необхідності могли б змусити сторону, що програла, виконати прийняте рішення, наприклад, примусово здійснити стягнення з неї певної суми.

Це, згідно з міжнародними домовленостями, мають робити державні органи відповідної країни. Винятки припустимі лише у крайніх випадках, перш за все, коли виконане рішення суду становить загрозу суспільному порядку в даній державі.

Німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung із посиланням на опитаних нею експертів пише, що Росія виконує менше ніж 50 відсотків прийнятих Стокгольмським арбітражем рішень, що є очевидним порушенням міжнародного права. На Україні у 2011-2012 роках цей показник, як свідчить те саме джерело, склав більше ніж 80 відсотків. Так що немає жодних гарантій того, що "Газпром" і "Нафтогаз" підкоряться вердикту незалежного шведського арбітра і його рішення поставить остаточну крапку у наявній суперечці двох державних компаній.