Фаховий голод
21 лютого 2012 р.
Центр міжнародної міграції та розвитку (Center for International Migration and Development) пропонує підтримку тим українцям, які вирішили повернутися додому після отримання диплома або кількарічної кваліфікованої роботи в Німеччині. Підтримка полягає в наданні стипендії на період від одного до двох років. Розмір стипендії залежить від заробітної платні, яку заявник отримував у Німеччині, від рівня кваліфікації та суспільної значимості роботи, яку заявник планує виконувати по поверненні в Україну. Стипендія надається додатково до заробітної платні і становить до 1600 євро на місяць.
Одна з головних умов – нове місце роботи мусить бути «значимим з точки зору політики розвитку». Тобто підтримка надається насамперед тим, хто зможе застосувати свій фаховий потенціал для сприяння економічним і демократичним перетворенням в Україні, в розвитку науки, у збереженні довкілля або у становленні нових підходів до розв’язання соціальних проблем. Нині в Україні вже працюють 14 стипендіатів Центру міжнародної міграції та розвитку. Серед них – економісти, фахівці з аграрного менеджменту, екологи, філологи, хіміки та юристи.
«В Україні працювати цікавіше»
Експерт Українського клубу аграрного бізнесу Тарас Гагалюк – один зі стипендіатів. Після навчання у Національному аграрному університеті його запросили займатися науковою діяльністю в Інституті аграрного розвитку країн Центральної та Східної Європи в німецькому місті Галле. Написавши докторську дисертацію у Німеччині на тему підвищення ефективності постачань сільськогосподарської продукції, Гагалюк вирішив повернутися до України. «Коли писав докторську у Галле не раз були перепади в настоях – повертатися чи не повертатися? Були можливості працювати за кордоном, були пропозиції щодо роботи», - зізнається Тарас Гагалюк.
Однак він не шкодує про прийняте рішення. Каже, що в Україні працювати набагато цікавіше. «Хотілося застосувати набутий досвід на батьківщині. У Німеччині, напевно, робота більш розмірена, передбачувана. Зате Україна – це постійний «брейн стормінг». Тут все змінюється набагато швидше, ніж у Німеччині. Ми тепер маємо за місяці долати шлях, який Німеччина долала роками», - каже фахівець. Український клуб аграрного бізнесу здійснює аналіз аграрного ринку, консультує сільськогосподарські компанії в питаннях модернізації та підвищення ефективності виробництва. Тарас Гагалюк, використовуючи сучасні міжнародні підходи, здійснює аналіз ринків та їхнє прогнозування. Молодий фахівець наголошує: величезний невикористаний потенціал українського сільського господарства – це і є той виклик, який неабияк мотивує до роботи.
Гагалюк упевнений, що по завершенні терміну фінансової підтримки з боку CIM у нього буде можливість на аналогічних умовах подовжити контракт з нинішнім роботодавцем. «Поки планую продовжити роботу в цій команді. У нас дуже фаховий колектив однодумців із сучасними європейськими підходами. Тут комфортно працювати. Але я переконаний, що з отриманою в Німеччині кваліфікацією я матиму і в майбутньому чимало привабливих пропозицій від роботодавців», - каже спеціаліст. Попит на фахівців з міжнародним досвідом в аграрному секторі України нині перевищує пропозицію. Це дозволяє розраховувати на пристойну зарплатню.
У науці важче
Значно важче в Україні тим, хто займається наукою. Про це не на словах знає хімік Володимир Бабіжецький. Пропрацювавши дев’ять років у провідних наукових центрах Німеччини і Франції, науковець 2010 року повернувся в рідний університет Івана Франка у Львові. «Якби не стипендія СІМ, я би в Україні наукою не зміг займатися, - розповідає хімік. - Довелося би займатися якимось бізнесом». Нині він з українськими колегами займається улюбленою справою – досліджує хімічні властивості нових сплавів металів. Навіть зі стипендією його дохід нині значно нижчий, ніж був у Німеччині. Але науковець каже: «У Львові я вдома. Тут краще навіть з нижчою зарплатнею».
За словами Бабіжецького, зробити успішну наукову кар’єру в Німеччині дуже важко - на вершину кар’єрної піраміди вдається вибратися одиницям. «Основна маса наукового персоналу все життя перебивається кількарічними контрактами, щоразу шукаючи нові наукові проекти по всій Європі. Тут – два роки, там – два роки. Коли тобі 25 – це не проблема. А коли тобі виповнюється 40, тобі набридає їздити. Шукаєш, де би осісти. А це дуже важко. Чимало знайомих науковців зрештою таки йдуть у бізнес», - розповідає дослідник.
Не втратити зв’язок зі світом
Головне по поверненні до Львова для Володимира Бабіжецького – залишатися частиною міжнародного наукового середовища. Кілька разів на рік він їздить на конференції до Німеччини та інших країн Європи. Регулярно публікується в наукових часописах за кордоном. «Для мене дуже важливо, що тут є сильна за українськими мірками команда фахівців. Наша кафедра – чи не найактивніша в університеті за кількістю публікацій у міжнародних журналах», - пишається хімік. Однак Бабіжецький скептично дивиться на перспективи української науки, якщо не зміниться на краще фінансова ситуація. «Де-не-де є «острівці компетентності» - кафедри, які займаються наукою на світовому рівні. Але все це радше всупереч, а не завдяки державній політиці», - нарікає дослідник.
Володимир Бабіжецький сподівається, що після закінчення стипендії CIM йому вдасться знайти в Україні фінансування свого наукового проекту. «Дуже хочеться залишитися у науці. Мені би знайти хоч якісь кошти. Обладнання у мене є – я привіз із собою з Німеччини. Мені там подарували апаратуру на знак подяки за багаторічну роботу», - розповідає дослідник. Бабіжецький - оптиміст і вірить у те, що йому вдасться втілити в Україні свої наукові плани. Якщо йому таки доведеться кинути науку з фінансових причин, як це часто буває в Україні, це означатиме, що витрачені СІМ кошти не дали очікуваного результату. Але Україна втратить значно більше – ще одного фахівця міжнародного рівня.
Автор: Євген Тейзе
Редактор: Володимир Медяний
Докладніше про програму СІМ «Повернення фахівців» читайте на сайті