ТЕС у підвалі, „зграйна” енергетика та опалювальний сезон

„2006-го у нас розпочалися проблеми з електрикою, бо ми встановили нові потужніші кондиціонери. Треба було шукати якогось виходу. Знайомі порадили поїхати на виставку електротехніки в Ахені. Там ми вперше й побачили компактну теплоелектростанцію в дії. Ідея нам дуже сподобалася. Порадившися з фахівцями, ми вирішили спробувати,” –розповідає Сибілла Ландскнехт, власниця 100-кімнатного готелю в німецькому місті Геннеф.

Головне – надійний двигун

Придбання хоч і було недешевим, але принаймні досі шкодувати не доводиться. Три агрегати - кожен завбільшки з пральну машину – займають у підвалі небагато місця, працюють дуже тихо, й ось уже три роки справно забезпечують чималий будинок електрострумом та гарячою водою. Без перебоїв і поки що без жодного ремонту.

Профілактичними техоглядами хатньої ТЕС опікується фірма-виробник Dachs. Інженер Ганс Герман: „Двічі на рік міняємо мастило в двигуні. Так само, як це роблять в автомобілях після кожних 20 тисяч кілометрів пробігу. Тільки ми орієнтуємося на час. Пропрацював агрегат три тисячі годин, треба залити свіже мастило, замінити фільтр і перевірити вміст СО2 у випускних газах. Ось і вся профілактика. Річ у тім, що ми використовуємо двигуни фірми SAHS – надійний, перевірений виріб made in Germany. Як то кажуть: швидше машина заіржавіє, ніж він вийде з ладу.”

Подвійна користь

„Вічні” двигуни внутрішнього згоряння були сконструйовані власне для мопедів. „Тепер замість коліс вони обертають генератор струму, а працюють на газу, що надходить у готель із централізованої мережі, - пояснює Ганс Герман. – Так, на Dachs треба викласти більше грошей, ніж на звичайне котельне обладнання. Але перевага комбінованих теплоенергетичних приладів у тому, що в них паливо згоряє з максимальною віддачею. Для такого великого будинку як цей, наприклад, опалення нічого не коштує. Адже електроенергію так і так треба виробляти, а тепло утворюється при цьому як „побічний продукт”. У приватних оселях, де споживання струму менше, гаряча вода на 60-70 відсотків стає дармовою.”

Невеличкий, але прибуток

Сибілла Ландскнехт заплатила за свою теплоелектростанцію майже 25 тисяч євро. Утім, частину кредиту остання „сплачує” сама. Холодними зимовими днями гостям подобається, коли в номерах не просто тепло, а дуже тепло. У цей час генерується зайва електроенергія, яку можна постачати в розподільну мережу міста. „Раз на рік, - каже господиня готелю, - надходить баланс витрат і прибутків, і з нього видно, скільки я заощаджую, продаючи струм. Із котлом для опалення це було б неможливо. Звичайно, до самоокупності електрогенераторам дуже далеко, і газ напевне не дешевшатиме, однак у будь-якому разі тішить те, що принаймні для довкілля робиш щось корисне...”

Обігрівання неба

Сьогодні в Німеччині вже працює понад 20 тисяч міні-ТЕС. Тенденція, яку дуже вітають екологи. Порівняно з промисловими теплоелектростанціями, хатні дозволяють заощаджувати на кожній кіловат-годині приблизно 60 відсотків шкідливих викидів. Оглядач наукового журналу „Леонардо” Мартін Ґент: „За засадою дії, великі ТЕС на зелених галявинах – це ніщо інше, як гігантські фабрики з виробництва хмар пари. Залежно від технологічного процесу, тобто від того, що та як спалюють у їхніх печах, половина теплової енергії може втрачатися, йти на обігрівання неба. Бо транспортування її позбавлене сенсу, коли ТЕС розташовані далеко за межами міст. Найбільшу віддачу вугілля чи дорогий природний газ дають тоді, коли тепло від їхнього згоряння цілком використовують на місці. Менше енергоносіїв на опалення означає менше СО2 в атмосфері. На думку фахівців з охорони клімату, міні теплоелектростанції за рівнем парникових викидів майже не поступаються сонячним та вітровим. Єдиний суттєвий недолік у тому, що ці агрегати комбіновані, тобто вони не можуть виробляти або струм, або тепло, а лише те й те разом. Тому влітку „підвальні” ТЕС стають не менш „шкідливими”, ніж промислові велетні. Але взимку хатнє енергозабезпечення набагато екологічніше.”

Зграйна революція

Конкурентний виклик чотирьом провідним німецьким енергокомпаніям, що сьогодні практично ділять між собою ринок, кинуло гамбурзьке підприємство з символічною назвою Lichtblick - „Просвіток”. На двигунах автомобільного концерну Фольксваген незабаром має запрацювати щонайменше сто тисяч приватних ТЕС. Конструктор Ральф Кампвірт: „Особливість нашої концепції полягає в тому, що хатні теплоелектростанції можна буде згодом об’єднати в єдину „зелену” мережу. Створивши так звану „зграйну”, децентралізовану енергетичну систему. Сто тисяч міні-ТЕС спокійно компенсують потужність двох атомних електростанцій. У години пікового навантаження „зграя” дуже швидко виробляла б дефіцитні кіловати, а також постачала б електроенергію, коли не світить сонце або не обертаються лопаті вітряків. Ми переконані, що це спричинить революційні зміни в енергосекторі, стане початком кінця майже монопольного бізнесу.”

Радянські багатоповерхівки

Децентралізація може відбуватися й стихійно, примусово. Якщо в квартирі з центральним опаленням узимку доводиться спати мало не в пальті, постачання тепла стає справою того, хто мерзне. Подекуди з дуже небезпечними наслідками, повідомляє зі Львова Галина Стадник. „Своєрідність міста в тому, що його умовно можна поділити на стару й відносну нову частини, де відповідно до років забудови існують різні системи опалення. У кожної є свої переваги та вади, - каже кореспондентка. - Найбільше незручностей з теплопостачанням мають мешканці районів, споруджених за радянських часів. Влада хоч і намагається модернізувати котельні міста, встановлюючи енергозберігальні котли з вищим коефіцієнтом корисної дії, але проблемою залишаються зношені розподільчі мережі. До помешкань доходить недостатньо тепла, перед усім - у багатоповерхівках.”

Дорого, зате тепло

„Згідно з моніторингом, проведеним у нашому місті та в інших містах України, втрати тепла в будинках становлять майже 60 відсотків. Завдяки утепленню фасаду, заміні вікон та капітальним ремонтам мереж можна було б зекономити. За часів Союзу ніхто про системи не дбав, вони зносилися, й тепер треба залучати мешканців до енергозберігання. Але мало хто це розуміє. Люди переконані, що це має робити держава”, - розиовідає представник „Львівтеплоенерго”, керівник служби ремонту внутрішньобудинкових систем опалення Сергій Просвєтов.

У старих районах міста мешканці мають змогу відмежуватися від центрального теплопостачання, позбувшися клопотів і холоду. Ось що про це кажуть самі львів’яни: „У мене вдома індивідуальне опалення, й це добре, я живу в старому будинку. Це не дешево, але того вартує, щоб бути в теплі. У мене є багато знайомих, які мешкають у будинках, де температура не перевищує дванадцяти градусів, а вони змушені платити. Є люди, які купують електрообігрівачі, а є такі, що тепліше одягаються й так сплять”. „Я не залежу від центрального опалення й дуже цим задоволена. Користуюся газовим конвектором. Це дорого, але економія чимала. Майже всі, в кого центральне опалення, незадоволені, скаржаться на холод у помешканнях, а коли тепло на дворі, то навпаки батареї гарячіші...”

Готовність до зими

„Мешканці багатоповерхівок, які приєднані до центрального теплопостачання, а таких у місті півтори тисячі, виявилися заручниками ситуації. Люди мерзнуть, бо мережі потребують капітального ремонту, але й за такі послуги доводиться платити чималі гроші. До того ж, тарифи щороку зростають. Установлювати автономне опалення ухвалою Кабміну заборонено. Розповідає директор одного з кооперативних будинків Сергій Кутов: „Ми дійшли до того, що не могли розпочати опалювальний сезон, бо прорвало всі труби. Ми не маємо нормативних документів, які б дозволяли індивідувальне опалення в багатоповерхівках. У під’їздах можна, але більшість мешканців – пенсіонери, й за свою пенсію вони це не профінансують. Банки кредитів не дають.”

Коли у власній квартирі від холоду зуби цокотять, не думається ні про екологію, ні про правила безпеки. Осінніми та зимовими місяцями загроза виникнення пожеж зростає в кілька разів, констатують у службі надзвичайних ситуацій. До пічного опалення та старих електромереж, які не витримують навантаження, додаються ще й неякісні прилади обігріву, кустарного виробництва, що нерідко самозаймаються. На надійне устаткування багатьом бракує грошей. Як цього року перезимують львів’яни, залежатиме головним чином від примх природи й винахідливості мешканців, які вже навчені давати самі собі раду. Влада ж оптимістично заявляє, що місто практично на сто відсотків технічно готове до опалювального сезону.”

Автор: Ганна Філіпп

Редактор: Христина Ніколайчук