Проблема Європи - недосконала газова інфраструктура
30 червня 2015 р.Deutsche Welle: Пане Тополанек, Ваша компанія зараз грає важливу роль - вона постачає природний газ до України. Як таке могло статися?
Мірек Тополанек: Український транзитний напрямок опинився під загрозою через зусилля Росії, яка з геостратегічних мотивів намагається від нього відмовитися та піти в обхід України. Тому ми зрештою здійснили кілька проектів, серед них - реверс до України. Завдяки цьому ми змогли поставити стільки газу в Україну, що вона пережила нинішню зиму.
Які обсяги газу може Україна отримувати із західного напрямку?
Ми можемо постачати від 14,6 до 15 мільярдів кубічних метрів газу на рік, Угорщина - 6,3 мільярда, Польща - 1,6 мільярда. Разом з українським власним видобутком це дозволить навіть за повного припинення постачання з Росії до України цілковито покрити українські потреби.
А що означатиме припинення транзиту газу через територію України?
Тоді російський газ постачатиметься до Європи лише двома шляхами: трубопроводами "Ямал-Європа" та "Північний потік". Ними щороку може прокачуватися до 140 мільярдів кубічних метрів. Це трохи більше, ніж постачається зараз. Тож цілком точно не залишиться жодних резервів. У разі якихось несправностей стане проблематично постачати газ до Європи. Для цього необхідні додаткові можливості. Я не можу собі уявити, як вони можуть виглядати без "Турецького потоку".
Ви вірите, що "Турецький потік" справді побудують?
Росіяни привезли до Болгарії труби та замовили спеціальні судна для прокладання газопроводу морським дном. Уже тому вони повинні прокласти як мінімум одну нитку газопроводу, також як заміну непобудованому газогону від України через Молдову, Румунію та Болгарію до Туреччини, зведення якого з пропускною спроможністю в 16 мільярдів кубометрів на рік передбачено договорами.
Щодо інших трубопроводів я дуже скептичний, особливо після меморандуму про порозуміння між "Газпромом" та E.ON, OMV і Shell (щодо зведення нової черги "Північного потоку" з річною потужністю в 55 мільярдів кубометрів - Ред.), який був для нас як грім серед ясного неба. Для засновників спільної європейської енергетичної політики це мало стати шоком, адже цілковито спрямовано проти енергетичного союзу.
Що це означає для Eustream?
Для нас це не є однозначно поганою новиною, адже при цьому необхідність поєднання півночі та півдня у Східній Європі стане ще більш актуальною. Необхідно також забезпечити течію газу в обидва напрямки, щоб газ з Баумґартена (газорозподільна станція в Австрії - Ред.), німецьких хабів та СПГ-терміналів (СПГ - скраплений природний газ - Ред.) можна було постачати до Туреччини, Греції, а також з країн Балтії на Балкани чи до України.
Ми розраховуємо на те, що постачання газу до України також і в майбутньому буде частиною нашої роботи, незалежно від того, чи ми реалізовуватимемо це як сьогодні, а чи за допомогою нового інфраструктурного проекту Eastring (газопровід, який має поєднати Болгарію зі Словаччиною через територію Румунії та Угорщини чи України - Ред.)
А чи буде для цього достатньо газу?
Проблемою Європи є не нестача газу, а недостатня інфраструктура.
Чи створить Eastring конкуренцію "коридору Північ-Південь", який має у майбутньому поєднати СПГ-термінали у Балтії та на Адріатиці?
Конкуренція могла би виникнути між паралельними проектами - наприклад, між газопроводом "Тесла" (продовження "Турецького потоку" до Австрії - Ред.), який просуває Росія та який має покрити дуже складний регіон, що охоплює Грецію, Македонію, Сербію, Болгарії, та проектом "Набукко Захід" (так само з Туреччини до Австрії, але через Болгарію, Румунію та Угорщину - Ред.), з якого знову здули пил.
Eastring та "коридор Північ-Південь" доповнюють одне одного та пов’язані з розбудовою єдиного газового ринку Європи, який має гарантувати три шляхи постачання для кожної країни.
Коли у Європі сформується єдиний газовий ринок споживачів, а не постачальників?
Багато залежить від того, чи зможе Європейська комісія реалізувати свою волю попри протидію великих гравців, а чи й далі двосторонні угоди вважатимуться важливішими за європейський шлях. Це почалося з Ґергарда Шредера, який уклав двосторонній контракт між Німеччиною та Росією. Сьогодні ми опинилися в тій самій ситуації, коли мають прокласти третю і четверту нитки трубопроводу ("Північний потік" - Ред.). Це руйнує європейську єдність та потенційний єдиний європейський ринок газу більше, ніж протидія Росії.
Тобто, Європа і справді потребує енергетичного союзу?
Європа мусить припинити займатися менш нагальними темами - як боротьба зі зміною клімату - і має вирішувати те, що вона може вирішити: інфраструктурні питання, які необхідні для розбудови реального ринку.
Мірек Тополанек - прем’єр-міністр Чехії з 2006 по 2009 рік. Нині обіймає посаду директора закордонного розвитку компанії Eustream у Братиславі - оператора газотранспортної системи Словаччини, яка транспортує до Європи приблизно третину російського газу.
Інтерв'ю було записано під час конференції Globsec 2015, що відбулась у Братиславі.