Берлінські ліхтарі
6 серпня 2012 р.
І було світло. 1826 року. У Берліні. Тоді, коли люди ще їздили на бричках з кучерами уздовж головної вулиці берлінського бомонду "Під липами". Так було вдень. Але вночі вулиці порожніли, а місто поглинала темрява. Доки до Берліна з Лондона не прийшло гасове освітлення, забарвивши берлінські вулиці жовтим мерехтінням ліхтарів, якими місто покрилося, мов грибами після дощу.
Сьогодні вони мають насамперед історичну, пам’ятну цінність. Дизайн деяких ліхтарів особисто розробляв ніхто інший, як відомий прусський архітектор Карл Фрідріх Шінкель, чиї проекти й сьогодні прикрашають берлінський міський ландшафт. Утім, сьогодні берлінська влада хоче демонтувати ці 43 500 ліхтарів - це понад половину з усіх, що вціліли у світі.
Це при тому, що ці німі свідки вуличного життя пережили не одне випробування: крах імперії, дві світові війни, часи комунізму й падіння Берлінського муру.
Боротьба за ліхтарі
Шанувальник гасових ламп, відомий телеведучий Ілля Ріхтер не приховує свого обурення. Ріхтер разом з іншими відомими в Німеччині особистостями веде громадську кампанію за збереження ліхтарів. На його думку, позбавляти місто історичної спадщини - надзвичайно небезпечна справа. Берлінську владу він іменує не інакше як "філістерами" - людьми, байдужими до краси мистецтва.
На противагу цьому твердженню відділ міського розвитку берлінського Сенату висуває такі цифри: усунення ліхтарів допоможе скоротити парникові викиди в атмосферу на 9 200 тонн. Іншими словами, відбувається конфлікт мистецько-історичної спадщини з актуальною боротьбою проти зміни клімату. Це екологічний аспект, але є ще й економічний. Берлінська влада хоче заощаджувати й нарікає на високі кошти за освітлення вулиць.
Щороку це обходиться бюджетові міста у 23 мільйони євро. Причому витрати на гасове опалення вищі, адже 180 тисяч інших ліхтарів підживлюються електрикою. Відомий експерт з питань освітлення Штефан Фелькер з Технічного університету Берліна наголошує, що технологія гасового освітлення застаріла й іншого виходу, крім як оптимізації всієї системи, він не бачить.
Холодна "Джессіка"
Тож цілком можливо, що невдовзі на зміну елегантним ліхтарям з їхнім жовтим світлом, що немов би переносить перехожого до інших часів, повністю прийдуть звичайні електричні міські ліхтарі. Зокрема моделі "Джессіка", які вже дратують поціновувачів берлінської міської автентики. "Різке біле освітлення - це ніби як культурний шок", - ділиться своїми враженнями один з противників заміни ліхтарів, інженер Бертольд Куят.
За його словами, берлінці раптом відчули чималий дискомфорт, вечірня атмосфера міста змінилася там, де гасові ліхтарі вже замінили на нові. "Тепер стало якось зимно", - каже він.
Небайдужі берлінці започаткували громадянську ініціативу за збереження старих ліхтарів. Активісти створили також каталог ліхтарів, регулярно перевіряючи їхню присутність на місці. Крім того, вони збирають підписи під петицією за збереження гасових ліхтарів. Якщо й це не допоможе, ініціатори готові йти далі - звертатися до ЮНЕСКО з тим, щоби гасові ліхтарі німецької столиці були внесені до списку світової спадщини.
"Колись Берлін був однією з головних європейських гасових столиць, його навіть жартома називали Гасополіс", - нагадує Куят, підкреслюючи виняткову історичну важливість збереження старої "гвардії" ліхтарів, не кажучи вже про численні згадки про берлінські ліхтарі у фільмах, піснях чи літературі.
Хоча не всі погоджуються з настроями ностальгувальників: мовляв, невже тепер повернути паротяг на залізницю? Водночас Куят такі порівняння відкидає. "Ми свідомі технічного прогресу. Але ці зміни й прогрес не мають вести до втрати унікальної спадщини", - аргументує він.
Традиціоналісти проти модернізаторів
Штефан Фелькер бачить це інакше. "Сьогодні ми просунулися на 100 років уперед у порівнянні з тими технологіями. Гадаю, що ми мусимо користуватися з цього технічного прогресу", - каже він.
Тож, суперечка між традиціоналістами та модернізаторами у Берліні триває так, ніби в столиці інших клопотів немає. Нині важко сказати, за ким буде останнє слово, хоча поки що перевага на боці берлінської влади.