Довга дорога до членства

25-річне перебування у "залі очікувань" перед дверима ЄС поки що остаточно не знівелювало європейських прагнень Анкари. Але Туреччина, яка стала з роками дедалі самовпевненішою, виробила з часом дещо інші підходи й погляди на ЄС та впроваджує нову стратегію з досягнення своєї мети. "Членство у ЄС є стратегічною метою та державним пріоритетом впродовж уже півстоліття. Ми не полишимо своєї мети через невідповідальні та недалекоглядні дії деяких європейських політиків", - каже турецький міністр у справах ЄС та головний переговорник Егемен Багіс.

Серед опонентів прийняття Туреччини до ЄС - президент Франції Ніколя Саркозі, якому вдалося заморозити головні пункти переговорів щодо членства. Сьогодні ця країна найдовше з поміж усіх очікує на надання їй статусу кандидата. 25 років тому, 14 квітня 1987-го року Туреччина офіційно подала заявку на вступ. Але передісторія її починається ще 1959-го року, коли Анкара прагнула асоційованого членства у попередниці ЄС - Європейській економічній спільноті. Відтоді, з 1987-го, вже 15 країн стали повноправними членами ЄС. Переговори ж з Туреччиною розпочалися лише 2005-го. Через низку нерозв’язаних проблем останніми роками вони фактично буксують. Міністр Багіс переконаний, що усі бар’єри є нечесними та політично мотивованими.

Критика "подвійних стандартів"

Ченгіз Актар з університету Бакчешехіра гаряче підтримує реформи у Туреччині та курс на вступ до ЄС. За його словами, відповідальність за затягування переговорного процесу можна покласти на обидві сторони, але особливо він критикує підходи ЄС. "Від самого початку ЄС не ставився до турків як до рівного партнера, як у випадку інших кандидатів. На жаль, подвійні стандарти стали основними у цьому процесі", - зауважив він в інтерв’ю DW.

Проблема Кіпру та позиція президента Саркозі закріпили у свідомості багатьох турків наявність у ЄС подвійних стандартів щодо Туреччини, свідчить опитування громадської думки, проведене Німецьким фондом Маршалла. Підтримка ідеї вступу до ЄС 2010-го року впала до рівня 38 відсотків проти 73-х 2004-го.

Економічний фактор

Вступ до ЄС довгий час вважали у Туреччині важливим економічним та політичним стимулом. Переговорний процес призвів й до низки структурних реформ у державі між 2000-м та 2005-м роками. Прямі закордонні інвестиції значно зросли й сприяли буму у турецькій економіці. Але після замороження переговорів та віддалення перспективи вступу ставлення Анкари до ЄС охололо.

Сьогодні вступ до Євросоюзу, вочевидь, не є пріоритетним для правлячої партії Справедливості та розвитку. "Сьогодні уряд провадить вибіркові реформи, не дотримуючись норм та стандартів ЄС, а відштовхуючись від внутрішніх потреб", - вважає Актар. У протилежному запевняє турецький міністр у справах ЄС Багіс. За його словами, країна неухильно провадить реформи, дотримуючись стандартів ЄС навіть попри створені політичні бар’єри.

Щоби відповідати критеріям вступу, реформи слід здійснити у 35 галузях. Більшість зі статей, за якими йшли переговори, заблоковані через проблему Кіпру та з подання Франції. Тим часом міністр Багіс впевнений, що від членства Туреччини Євросоюз лише виграв би. "Сьогодні ми країна Європи з найбільш динамічним розвитком та багатими енергоресурсами", - підкреслює він.

Євросарказм прийшов на зміну євроскептицизму

Водночас Ченгіз Актар вважає, що останніми роками сприйняття Євросоюзу серед пересічного населення теж змінилося. Більшість, очевидно, втратила впевненість у досяжності ідеї вступу. "Ще 10 років тому членство у ЄС було стимулом до реформ, але сьогодні ЄС втратив майже всі важелі впливу на турецьку владу. Сьогодні все визначає внутрішня динаміка. Тому процес реформ іде повільно з дуже обмеженими результатами", - каже він.

Вчений звертає увагу й на появу нового тренду у турецькому суспільстві - євросарказму, який прийшов на зміну євроскептицизму й відображає тенденції до самолюбування та підвищеної самовпевненості у Туреччині.

Чимало надій турецькі політологи покладають на зміни політичного ландшафту у країнах ЄС, зокрема на вибори президента у Франції та загальні вибори у Німеччині, заплановані на 2013-й рік. Актар переконаний, що для перезапуску переговорного процесу Туреччина має отримати не тільки конкретну перспективу вступу, але й конкретні часові рамки. "Такою датою міг би стати 2023-й рік, коли святкуватимуть 100-у річницю сучасної Турецької республіки", - каже він.